Тарасенко Генадій

1943 - 2000

Тарасенко Генадій

1943 10.01 - народився в с. Оліївка (Студениця) Житомирської області.Україна.
- навчався у московському університеті самодіяльного мистецтва ім. Н.Крупської.
1976 - 1981 - навчався в Київському Державному художньому інституті.
1981 - 1988 - працював у Житомирських художньо-виробничих майстернях Художнього фонду України.
1988 - художник оселився на Волині.
1997 - член НСХУ.
27 серпня 2000 - художник помер, похований в Луцьку.
Учасник республіканських, регіональних та міжнародних художніх виставок, зокрема:
1985 - республіканська художня виставка "Живописна Україна" Київ, Україна.
1990 - республіканська художня виставка "Мальовнича Україна" Київ, Україна.
1997 - республіканська художня виставка "Осінній салон" Київ, Україна.
Персональні виставки:
1995 – галерея „Крайня хата”, м. Луцьк;
1997 – Галерея мистецтв Спілки художників України;
1998 – Фонд культури, м. Ковель;
1999 – Музей Т.Г.Шевченка, м. Канів.
Основні твори: „Моя сім’я”, „Лариса”, „Українська мати”, „Чураївна”, „Іспанська симфонія”, „Цвіт калини”, „Соняшники”

Література:

Волинь на зламі століть: Історія краю (1989–2000 рр.). – Луцьк: Вежа, 2001. – 692 с. Про художника Г.Тарасенка – с.393 - 394.

Балик Н. „Приватбанк” представляє художника // Волинь. – 1996. – 22 жовт.

Гуменюк Н. „Від Луцька – до Канева” // Віче. – 1999. – 1 лип.

Гуменюк Н. Від монументального до камерного // Віче. – 1997. – 25 верес.

Гуменюк Н. Геннадій Тарасенко: „Коли я пишу картину, то чую музику”: Портрет художника в сімейному інтер’єрі // Віче. – 1997. – 9 жовт.

Гуменюк Н. Геннадій Тарасенко: Політ із променем у серці // Віче. – 2000. – 7 верес.

Згоранець О. Сім’я Тарасенків: „У нас повна свобода” // Сім’я і дім. Нар. трибуна. – 1997. – 25 верес.

Степанюк Ф. Зрілість художника // Нар. справа. – 1996. – 3 трав.

Троневич П. Від „Пантери” до „Антоніни Петрівни” // Віче. – 1996. – 13 черв.

Філатенко А. Він вмів розділити з людьми і свято, і клопоти // Волинь. – 2000. – 7 жовт.

Філатенко А. Мистецький і людський талант Геннадія Тарасенка // Волинь. – 2001. – 28 серп.

Філатенко А. Мистецтво, осяяне добротою // Волинь. – 1996. – 29 черв.

Філатенко А. У Канів, як на прощу // Волинь. – 1999. – 1 лип

Мистецький та людський талант Генадія Тарасенка. А.Філатенко. Волинь. 2001. А.Філатенко

Мистецький та людський талант Генадія Тарасенка

Волинь. 2001 28 серпня

На виставці в галереї мистецтв Волинської організації Національної Спілки художників з-поміж багатьох робіт виділяються художні полотна Геннадія Тарасенка. Вони завжди привертали увагу своєю неординарністю, оригінальним баченням світу, якимись особливо світлими барвами. Це можна сказати про його пейзажі і натюрморти, про побачений не лише очима, а й серцем калиновий вітер і молодий травневий дощ, власне, про кожну з робіт, яку творила ця талановита людина. А які промовисті, які неповторні портрети наших сучасників виходили з-під пензля Геннадія Тарасенка! Він відкривав перед нами незнаний духовний світ тих людей, з якими доводилося зустрічатися, спілкуватися.

А ще Геннадій Тарасенко, окрім таланту художника, мав і рідкісний талант людяності. Його знали, любили, шанували колеги, він дружив із журналістами і медиками, з поетами, власне, з багатьма й багатьма людьми, з якими вмів ділитися і радістю, і успіхом - своїм і їхнім, і чашкою кави.

У нього було стільки гарних задумів, стільки планів. Святом душі стала його поїздка у святе й священне для кожного українця місце - на Чернечу гору, де відбулася тепла зустріч з працівниками музею нашого Великого Кобзаря, канівчанами, де експонувалася виставка його робіт. То було зовсім недавно. У нього були плани й наміри побувати зі своєю виставкою і за межами України, про що вже йшли переговори.

Все мало бути, все мало здійснитися. Адже Геннадій Тарасенко з дружиною і дітьми відпочив у Криму, повернувся до Луцька напередодні 9-ої річниці незалежності України. Ніхто не знав, не здогадувався, зустрічаючись з художником у той час, що це останні зустрічі, що це останні дні Геннадія Тарасенка на цій землі.

Все обірвалося раптово, несподівано. Серце, в якому було так багато добра до людей, до дітей - доньки і сина, якого Геннадій Петрович мав проводжати у перший клас, до дружини Оксани, раптово зупинилося. Рік вже немає з нами члена, Національної Спілки художників Геннадія Тарасенка, немає у дітей батька, чоловіка - у дружини, немає його в усіх нас, хто мав щастя спілкуватися з Геннадієм Петровичем, дружити, захоплюватися його талантом.

Важко знайти слова, якими по достоїнству можна виповісти про мистецький і людський талант Геннадія Тарасенка, про створене ним і залишене людям. Його немає, та лишилися такі самобутні, неповторні, такі сонячні, як його душа, художні полотна. Лишилася з нами добра і світла пам'ять про нього. Досі не віриться, що не зустрінеш його на художній виставці, яка відкрита нині в галереї, не побачиш його щирої посмішки, не почуєш добре і щире слово. ! все ж він з нами, з людьми, яких любив Геннадій Петрович і які любили його.

Анастасія ФІЛАТЕНКО

Політ із променем у серці. Н. Гуменюк. 2000

Політ із променем у серці.

Віче. 7 вересня 2000 р.

- Я поклоняюся світлу, - сказав художник в інтерв’ю нашій газету три роки тому. Сказав так, як говорив лише він, Геннадій Тарасенко: м’яко, Спокійно, абсолютно щиро, без найменшого натяку на позу чи пафос.

- Я не люблю парадних фраз і па-радного мистецтва,- зізнався Геннадій Петрович у тому ж інтерв’ю. Він був і справді настільки творчою, настільки світлою, настільки доброю і делікатною людиною, що парадність була просто не сумісною з його образом.

Він був... Так важко писати оце пронизливе, як сльоза на холодному осінньому вітрі: “Був“... Так важко повірити у це непоправне, несправедливе і фатальне “Нема“...

Життя не стелило йому м’яких килимів. Маленький пагінець понищеного у 1917 році дворянського роду Скуратовичів, він вперше побачив білу стелю бідної маминої оселі у холодну воєнну зиму 1943-го. Батько загинув на фронті, так і не побачивши сина. Пристанційний удовиний будиночок Тарасенків на Житомирщині розхитували потяги, що гуркотіли мимо у не-відому даль, залишаючи тривожне відлуння незвіданих доріг, щемкий присмак вітру і відчуття неосяжності світу. Вже у шкільному віці Геннадій писав вірші, малював, грав на музичних інструментах, багато читав. Він народився митцем. Справа була тільки за тим, який вид творчості вибрати. Перемогло малярство, і він став студентом монумен тального відділення живопис-ного факультету Української академії мистецтв.

- Переді мною не стояло питання вибору мистецького шляху. Все йшло само собою і цілком закономірно: я сприймаю, відчуваю світ у кольорах, у найтонших їхніх відтінках, як потік світла. А це сприйняття суто художницьке. Але коли я пишу картину, завжди чую музику, - розповідав Геннадій Петрович.

Він був великим майст-ром. Його роботи, виставлені у Луцьку, Ковелі, Каневі, Києві, Бресті та інших містах, завжди викликали великий інтерес і високу оцінку. Вони зберігаються у колекціях не лише України, але й Австрії, Австралії, Канади, США, Бельгії, Болгарії, Німеччини, Угорщини, Польщі, Росії... Його працездатність просто вражала - рідко хто з митців працює так багато і так плідно. Чи була ця робота суцільним потоком щастя?.. А хіба щастя - це субстанція постійна? І хіба творчість - це не переплетіння пекельної муки (пошуку ідеалу, краси, істини, спроби злетіти над грішною буденністю) з божественною насолодою від самого доторку до вічної загадки мистецтва?.. Чомусь особливо запам'яталася минулорічна зустріч з Геннадієм Тарасенком у його май-стерні. Він сидів перед ще не закінченим, але вже вражаю-чим портретом жінки. На моє захоплене “Чудово!” тихо відповів: “Замовнику не подобається... Хоче, щоб було точ-но, як на фотографії...” Із ста-рої, пожовтілої від часу світлини, що лежала біля мольберта, напружено дивилася у фотооб'єктив уже напівзабутого “ФЕДа чи не менш забутої “Лейки" жінка, над портретом якої він працював. “Таке життя,- зітхнув художник,- хтось має гроші, може замовити і купити картину, але не розуміє мистецтва, а хтось розуміє мистецтво, та не має грошей". Парадокс? Один з одвічних конфліктів світу, що прагне гармонії, але так і не може досягти її? Називаймо це як завгодно. Але це завжди проходить через вразливе серце справжнього митця, якому для повного щастя не-обхідна, як саме повітря, ота гармонія світу.

Він мав гармонію у сім1' яку вважав найбільшим дарунком долі. Він мав рідкісни дар любити - віддано, турботливо, ніжно, до останньої клітиночки душі. Для них - дружини Оксани, донечки Богданки і сина Марка - ладе був небо прихилити. Сьогоді у тому небі так не вистачє його сонячного тепла. Він за лишив цю землю з останніми променями літа. Наприкінці осені Марко зустріне свій сьомий день народження без татової сонячної усмішки. Але світло любові, світло творчого Геннадія Тарасенка залишилася : у його дітях, його картинах, у посаджених ним яблуньках, у пам’яті друзів

Надія Гуменюк

Самобутній почерк художника. А.Філатенко. 1997

Самобутній почерк художника

Волинь. 30 вересня 1997

І дарує людям ней дивовижно-прекрасний і неповторний світ, як сама мить життя нашого, талановитий художник Генналій Тарасенко.

На відкритті його персональної виставки в художній галереї голова Волинської організації Спілки художників Володимир Марчук привітав митця і сказав, що це виставка претендента на вступ до Спілки художників. У Геннадія Тарасенка досі немає членського квитка - зате він справжній художник, котрих не так уже и Багато на Волині, навіть серед тих, хто. не в овразу їм ьуде сказано, ті квитки мають

За плечима Геннадія Тарасенка не лише прожиті літа, а народився він суворого воєнного 1943 року на Житомирщині, а й значимий, позначений самобутнім художнім почерком мистецький шлях. Не буде перебільшенням, коли скажемо - благодатним виявився для нього волинський творчий період. У нашому краї він живе і працює з 1989 року. Заявив про себе сперш однією-двома роботами на художніх виставках. Але такими, що одразу привертали увагу, давали підставу говорити, що на Волині з’явився лдитець з своїм неординарним баченням світу, людей у цьому світі з їх болями, радощами, печалями. Тож не випадково відвідувачі виставок подовгу стояли перед портретами пензля Геннадія Тарасенка, відкриваючи для себе радість пізнання нового для себе митця і його художнього стилю.

Хоч закінчив Геннацій Тарасенко монументальне відділення факультету живопису Української академії мистецтв, все ж його все більше і більше притягували не монументальні задуми і такі ж полотна, а душа, помисли, устремління окремої людини - зовсім юної чи збагаченої досвідом прожитих літ. Так народжувалася ціла галерея портретів - особливих, притаманних пензлю лише цього майстра. Зрозуміло, що зображені ним впізнавані на картинах, але це далеко не головне для художника. Бо за зовнішньою схожістю - оригінальний, притаманний саме портретованій людині її духовний світ, те, чим вона живе, що несе в своїй душі, чим може захопити сперш художника, а потім нас, глядачів на виставці.

В останні рік-два шанувальники творчості Геннадія Тарасенка мали можливість познайомитись з його більш повним творчим доробком, а не лише з окремими роботами. Його невеликі персональні виставки експонувалися в галереї "Крайня хата”, виставочному залі "Приватбанку”, в Луцькому заповіднику в Старому місті.

І ось весь зал галереї Волинського відділення Спілки художників віддано Геннадію Тарасенку і його полотнам. І здалося, він посвітлішав, побільшав, наповнився ледь помітним усміхом, теплом душевним, красою і ніжністю тих, хто дивиться нам і в очі, і в душу з експонованих картин.

Привітати митця з визначною подією в творчому житті прийшли його шанувальники, творча інтелігенція, "герої”, якщо так можна сказати, полотен художника. В залі линула прекрасна музика у виконанні камерного оркестру обласної філармонії "Кантабіле”,

озивалася радістю і печаллю скрипка заслуженого діяча мистецтв України, керівника оркестру Товія Рівця, ніби продовжуючи мелодію, яка живе, крає серце в картині-портреті музиканта з промовистою назвою "Печаль Ізрае-ля”, що експонується в цьому залі.

Пісня -дарунок художнику соліста оркестру Сергія Беня "Два кольори” - то і доля самого художника. А ще в залі були дві "Аве Марії”-одна на полотні - ніжна, юна і чиста, з печаллю всього світу в очах, на яку хочеться молитися, якій хочеться сповідатися, бо вона перевертає душу, очищає, підносить над суєтою мирською і друга - у виконанні оркестру і солістки філармонії Зої Ко-марук. Це було воістину вражаюче поєднання живопису, музики, таланту художника, композитора, музикантів, співачки.

Про це говорили народна артистка України Людмила Приходько, вітаючи художника, інші гості, що прийшли на свято, де жило, гріло серця справжнє мистецтво.

Виставка полотен Геннадія Тарасенка- то п'янкий "Калиновий вітер”, то вихор запальної мелодії "Іспанської симфонії”, коли не лише бачиш скрипку в руках артистки, а й потрапляєш під магію її вогняного ритму, то ніжні, ледь вловимі пахощі 'Троянд”, "Польових маків”. "Святий вечір” - то цілісна поетично-мистецька новела, яка до глибини душі хвилює і викликає сльози на очах. Голубі сніги на дорозі, на вітті дерев, тихе світло свічок веде дорогою до храму, з якого ллється чистий

потік світла. І на тій дорозі силуети жінки і дитини. І, певно, кожному здається, що то саме він з матусею на тій святочній дорозі в ті, вже далекі, роки дитинства.

Сонячне, уквітчане цвітом мальв літо і дівчина, що вийшла з того літа, така ж природна, як той світ, в який вона потрапила. Це "Галина” Геннадія Тарасенка, а неподалік на стіні інший портрет - "Іринка”, така ж сонячна, тремтливо-ніжна. Власне, можна ще і ще називати портрети, натюрморти, експоновані на виставці, і кожен знаходить відгук у серці глядача. Ось дивиться із глибини минулого горда, владна і несхитна у своїх переконаннях "Кочубеїха”,- то актриса Людмила Приходько в ролі героїні з вистави ”Гетьман Мазепа”. Тиху ніжність викликає полотно "Моя сім’я”, дарує розвихрену радість "Воля”.

Власне, виставка Геннадія Тарасенка явище небуденне в мистецькому житті Луцька. І гадаю, немає потреби переповідати про його роботи. З ними треба зустрітися, на них треба дивитись. А зустрівшись, віриться, довго не лишатимете зал, а то й захочете прийти до нього ще і ще, щоб тихенько, переходячи від однієї картини до другої, нести в душі свято, яке дарує всім нам художник. А разом з ним багатогранний світ добра і радості, печалі і ніжності якою живуть, нуртують, озиваються до нас його картини

Анастасія Філатенко

Від «пантери» до «Антоніни Петрівни» П.Троневич. 1996

Від «пантери» до «Антоніни Петрівни»

П.Троневич. Віче. 1996. 13 червня

Кам'яниця луцької інтелігенції' “У Тараса" нещодавно стала місцем презентації живописних творів художника Г. П. Тарасенка. Понад півтори сотні шанувальників клубу були свідками й учасниками цього дійства. Автор, оточений щільним кільцем молодих вродливих осіб, впродовж тривалого часу перебував під градом схвильованих запитань. Причому, поза традиціями, значна частина питань мала філософський відтінок і стосувалася взаємовідносин людини і світу, добра і зла, любові й ненависті, чарівної магії й біоенергетики в творчості митця. На погляд збоку, це могло б викликати здивування, коли взяти до уваги, що презентувались а основному жіночі портрети. Однак в середовищі присутніх подібна тема запитань була цілком природною вона стала психологічним оскільки наслідком дій на них саме цих робіт.

Проте Спочатку декілька слів про художника.

Геннадій Петрович народився у сильну січневу заметіль 1943 року в селі Студениця Коростишівського району на Житомирщині. Батько, військовий пілот-винищувач, загинув І944 року при визволенні України, так і не побачивши сина. Важко сказати, чи саме ця обставина стала причиною того, що Геннадій, готуючись самотужки, не закінчуючи спеціальних шкіл чи курсів, в тридцятидворічному віці поступає в Київський художній інститут. Закінчивши в 1981 році монументальний відділ живописного факультету нині вже Української академії мистецтв, працює в Художньому фонді міста Житомира за спеціальністю. Через сімейні обставини в 1988 році переїжджає до Луцька і тут через два роки одружується з Оксаною Бальбузою. Згодом народжується донька Богданка, пізніше - син Марко. Для забезпечення сім'ї необхідно багато й наполегливо працювати, що і робив художник, особливо не рекламуючи своїх творів. Звичайно, окремі його роботи експонувались на місцевих, республіканських і міжнародних виставках, проте па організацію персональної виставки не вистачало можливостей і часу.

Представлений в 1994 році в салоні Художнього фонду жіночий портрет “Пантера" викликав у глядачів діапазон почуттів від легкого здивування до глибокого шоку. А

в середовищі цінувальників живопису впродовж двох років ім'я автора почало асоціюватися саме з цим твором, і даремною була нав'язлива думка, ніби “Пантера" -- просто щаслива випадковість мало кому відомого в Луцьку прибульця. Напровесні нинішнього року місце “Пантери" в салоні зайняв чарівний “Жіночий портрет" зовсім іншого характеру. На його натуру, добре знану в мистецьких колах міста, по цьому стали дивитись ще з більшою теплотою і розумінням.

Сьогодні в доробку художника - десятки подібних портретів. Ось і зараз в “Тарасовій кам'яниці" можна спостерігати, як юрба веселих, безтурботних облич, вступивши до виставочного залу, здивовано застигла. По хвилі невимовне здивування виливалось в нестримну жадобу пізнання, розходилось нерівномірним рум'янцем лиця, сльозинками набігало в куточках очей чи холодним лоскотом віддавалось в спині. Згодом в одних це закінчувалось задумливим мовчанням, а в інших - хвилею розбурханих емоцій. Третіх, байдужих, не було зовсім. А перші й другі поєднались обопільним бажанням спілкуватись і слухати Митця - спричинителя їх хвилювань,

Успіх першої персональної виставки Г. П. Тарасенка в Луцьку був безсумнівним і, як прийнято в таких випадках говорити, перевершив всілякі сподівання.

У чому ж секрет успіху?! Поглиблене ознайомлення й аналіз представлених на виставці робіт дозволяє помітити взасмопоєднання у певному співвідношенні декількох основних мотивів цього жанру творчості художника.

Так, в портретах “Актриса", “Дзвенять цикади", “Моя сім'я" - образ дружини, “Пташка'.', “Юля“ переважає іконописний мотив. Він зосереджений у своєрідному нахилі голови і відчуженому погляді у вічність. Цей переповнений невимовного смутку погляд в різних портретах сприймається неоднаково як спогад про минуле чи глибока печаль за непоправною втратою, то як тривога за невизначру" майбутнє, або ж і просто як тти-*- д-гона від сучасного житій.

В ЦИХ Портретах перевага надається врівноваженості академічного стилю: “Антоніна Петрівна", “Дана", “Незакінчений портрет", “Пані Левицька", "Українська мати". Проте і в цих класичних портретах, зрозумілих для будь-кого, необізнаного з мистецтвом, явно присутні ознаки підсилення стилю художніми прийомами, які

допомагають глибше виявити характер, підкреслити особистість зображуваної людини.

Особливе ж враження справляють роботи, в яких автор задався ціллю створення психологічного портрета. Такими є “Етюд", “Іванна", “Таня“. і якщо в повному палкої пристрасті погляді “Етюду", крутому злеті брів й лініях чутливого обличчя серед фону з бурхливого вогню і вітру ми бачимо гарячу, пристрасну та імпульсивну натуру, то в написаній з не менш експресивною силою “Іванні" відчувається така ж палка натура, але вже в поєднанні зі стриманістю, холодною розсудливістю. Списаний з натури й доповнений баченням художника української дівчини недалекого минулого в ніч на Івана Купала, портрет “Іванна" став образом купальської ночі. Поруч з цими портретами почуваєш себе неспокійно, трепетний холодок закрадається в душу і виграє на найпотаємніших її струнах. Дещо заспокоюєшся біля м'якої, теплої, меланхолійної “Тані", наповненої особливою жіночністю, принадливістю і красою.

В цілому на усіх роботах Г. Тарасенка світиться відблиск глибокодумного філософського змісту, в якому вбачається намагання автора висловити свою світоглядну концепцію, свій погляд на людину в сучасному світі.

Суперечливі думки в цьому плані викликає образ товариша - "Віктор Кузняк" - людини доброї, чуйної, працьовитої і здавалося б веселої, безтурботної вдачі! Однак з портрета на нас дивиться хоч і досвідчена, проте зовсім виснажена, значно старша людина, яка несе свій тяжкий хрест (його обриси проглядаються на фоні полотна).. Ледь присівши і обхопивши руками коліна, художник на хвильку замислився, чи вдалося йому знайти своє місце в житті, що вже повернуло на захід. Лише близькі друзі безпомилково впізнавали в цьому портреті натуру.

В написанні портретів автор подекуди надзвичайно сміливий та різкосторонній в техніці і насиченості кольорової гами, чому запорукою є високий фаховий, рівень художника в поєднанні з 'особливим талантом. Одночасно це і набуток великого

досвіду поза портретним живописом, і в першу чергу в іконописі та монументальному живописі.

З усього видно, що творчість Г. П. Тарасенка - явище для Луцька неординарне і заслуговує неабиякої уваги мистецтвознавців. Рівень його майстерності, значні потенційні можливості, стає очевидним, сьогодні уже виходять за провінційні масштаби нашого міста.

Тому хочеться вірити, що при відповідній увазі працівників державних установ культури, журналістів, спонсорів та меценатів Художник зможе реалізувати свої можливості і не зникне несподівано з Луцька, що проявитись через деякий час в ближньому чи дальньому зарубіжжі предметом чужих гордощів. "Що перша персональна виставка (а вона відкривається завтра) в колі цілувальників живопису не стане останньою, й всі мешканці та гості міста дістануть змогу познайомитись з різними жанрами його творчості.

Петро Троневич