Антонюк Михайло

Туличів - Астана

1935 - 1993

Антонюк Михайло

1935 12.03 - народився в с. Туличів Турійської гміни Волинського воєводства.
1955 - 1961 - навчався в Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва. Викладач з фаху Роман Сельський.
1961 - молоді художники Антонюк Михайло та Товтін Василь поїхали на постійне місце проживання по комсомольській путівці в м. Цілиноград /Астана/. Казахстан.
1964 - член СХ СССР.
Один з організаторів і перший голова Цілиноградського обласного відділення Спілки художників Казахстану.
Учасник республіканських, регіональних та міжнародних художніх виставок, зокрема:
1991 - Бієнале "Львів'91 - відродження" Україна.
Заслужений діяч мистецтва Казахстану
1993 14 квітня - художник Антонюк Михайло Якович помер.
Діти:
Ярослав Антонюк. Цілиноград /Астана/
Оксана Антонюк (Fagan) 1961 р.н. Нью-Йорк
Основні роботи:
«Цілинне поле», Ресторан «Турист» (1984), «Знаки Зодіаку» (палац), «Золота осінь» (мозаїка,
1981), «На озері Балхаш» (1966), «Мангишлак» (1970), «Хліб цілини» (1980), "Святкова юрта». Серія «Свято на озері"

Антонюк Михайло

А для меня в начале 70-х стало большим событием прийти в мастерскую художника. Мне повезло. Это была мастерская одного из самых ярких и талантливых художников «первого призыва», заслуженного деятеля РК Михаила Яковлевича Антонюка. Маленькая девочка, напичканная родительскими «руками ничего не трогать», «не лезть», «не мешать», вошла и замерла от разочарования. Ничего похожего с воображаемой в пути картинкой: художник с палитрой и кисточкой в размахе рук перед мольбертом в сверкающей светом и чистотой комнате. Художник по-домашнему пил чай, а в мастерской оказалось просто «грязно» и шагу невозможно ступить, чтобы что-нибудь не потрогать, куда-нибудь не залезть, чем-нибудь не испачкаться. Тогда я впервые увидела стеклышки для витражей, холодную, блестящую мозаику, засохшую палитру, гипсовую голову и, конечно же, настоящую картину...

«Живописцы, окуните ваши кисти...» Наталья КУРПЯКОВА, Казахстанская правда, 08.12.2006

Выставка-воспоминание 18.10.2001

В частной галерее «Шежире» открылась выставка работ члена Союза художников СССР, заслуженного деятеля искусств РК Михаила Антонюка. В выставочном зале собрались те, кто долгие годы работал с ним рядом, учился у него, близкие друзья, молодые художники, ценители искусства - и все были рады представившейся возможности не просто еще раз увидеть картины мастера, но и поделиться воспоминаниями об этом замечательном человеке.

Художник ушел из жизни рано, в расцвете творческих сил, но оставил о себе добрую память и в сердцах людей, и в своих творениях. Целинный край, куда в 1961 году он приехал с Украины, стал для него родным. Его монументальные работы до сих пор украшают город: рельефная мозаика на зданиях типографии и главпочтамта (последняя - совместно с В. Товтиным), витражи в Доме обрядов и в гостинице «Турист»... В маленькой уютной галерее смогла разместиться лишь 10-я часть творческого наследия художника. Но его сын Ярослав, тоже художник, сумел не просто показать картины отца, но создать его образ в инсталляции, составленной из предметов, бережно хранящихся в мастерской: медный самовар и патефон, старые пластинки и штатив с фотоаппаратом, пожелтевшие номера «Правды», снимки, сделанные в поездках по стране и миру (он был еще и прекрасным фотохудожником).

Те, кто хорошо знает творчество Михаила Антонюка, с сожалением вспоминали множество интересных работ, не попавших на выставку, и особенно те, в которых отразилась память военного детства - «Сожженное село» и «Плач».

По воспоминаниям друзей, Михаил Яковлевич был очень искренним и открытым человеком - может быть, отсюда такие чистые яркие краски, передающие по-детски праздничное мироощущение, в картинах «Пасха», «Дастархан», «Юрта». Его пристрастие к мозаике отзывается и в живописных работах - они словно сложены из мелких «кусочков». Особо выделяется кубинская тема, связанная с поездкой на остров Свободы, - это картины «Тростник» и «Viva Cuba!», где в натюрморте сошлись самовар и знаменитый в те времена «Havana Club».

На фоне яркой декоративности большинства представленных работ неожиданно «графичной» оказывается единственная черно-белая картина из серии «Монмартр».

Как говорит друг художника Генрих Куприянов, творчество Михаила Антонюка не все тогда принимали. В эпоху развитого социалистического реализма в искусстве абстрактные полотна вызывали у непосвященных раздражение - надо ведь напрячься, чтобы разглядеть привычные фигуры в неожиданных ракурсах... Один из таких «знатоков» пошутил: «Этот человек, наверное, желтухой болеет!», имея в виду привязанность художника к ярким краскам и особенно - к разным оттенкам желтого. Ранимый и тонкий, Михаил Яковлевич очень переживал, когда ему передали этот отзыв, но даже в трудные минуты никогда не показывал вида, не жаловался и не отступал от своих творческих принципов. Именно за честность и принципиальность он избирался членом правления Союза художников СССР и Казахстана, членом центральной ревизионной комиссии СХ СССР и три срока - в течение 14 лет - возглавлял Целиноградскую организацию, выставком, отдавая этой работе много сил, необходимых для творчества. Нынешний руководитель столичного Художественного фонда Марат Туксаитов вспоминает, что Михаил Яковлевич был талантливым педагогом: он не поучал, а действовал своим примером. Самым серьезным поощрением для его учеников было приглашение в мастерскую, а главной похвалой - скупой кивок перед картиной.

Все, кто близко знал Михаила Яковлевича, сходились в том, что в эпоху, когда, как считалось, не было свободы творчества, он сумел остаться абсолютно свободным человеком - писал, как чувствовал. Именно поэтому его работы, кроме чисто художественной, имеют ценность и как документ эпохи.

Директор Музея современного искусства Нелли Шиврина выразила сожаление, что в фондах находится всего несколько полотен Михаила Антонюка, которые не дают полного представления о творчестве мастера, а купить у семьи все собрание или большую его часть пока нет возможности. Но есть возможность в будущем устроить репрезентативную выставку. Хочется добавить: не только картин, но и фотографий, как сделанных им, так и его портретов, выполненных друзьями-фотохудожниками. Выросший в Украине, но отдавший свой труд и талант казахской земле, Михаил Антонюк достоин памяти

Елена Кузнецова. г. Астана

Література:

Курпякова, Н.Художник эпохи Возрождения : (Заслуженный деятель искусств Республики Казахстан Антонюк Михаил Яковлевич) / Н. Курпякова // Нива. ­ 2002. ­ № 6. ­ С. 121-­132

Бієнале українського образотворчого мистецтва "Львів 91 - Відродження" Каталог. 1991

Художник, який у Казахстані малював трагедію Кортеліс. В. Штинько. Волинь. 2005

Художник, який у Казахстані малював трагедію Кортеліс.

Валентина Штинько. Волинь. 2005 №20

Про свого земляка, художника-монументаліста Михайла Антонюка майстер народної творчості, знана соломкарка із села Туличева Турійського району Марія Кравчук розповідала захоплено і з нотками болю водночас.

- Мабуть, то була його життєва трагедія, що свій талант, а був він безперечно талановитим художником, Михайло І віддав не на службу Україні.

J Проте він гідно представляв Україну, нашу Волинь у світах, і ми не маємо права забувати це "> ім’я. Та, на жаль, волиняни дуже ' мало знають про свого видатного земляка, який бував у Парижі, в Чехії, на Кубі... Його роботи високо оцінювали, а в Україні Михайло Антонюк залишався невідомим. Перша і єдина персональна виставка відбулася у Львові 1991 року, а через два роки митця не стало. Нині маємо гарну нагоду згадати про нього, адже цього року художникові виповнилося б 70 літ.

Зацікавлено гортаю каталог виставки «Художники целинного Приишимья. 1961 - 1981», видану 1982 року Цілиноградською Спілкою художників.

У вступній статті ім’я Михайла Антонюка згадується найчастіше, та й роботи приваблюють своєю неординарністю. Як скажімо, офорт «Святкові юрти». Попри позірну однозначність назви, від роботи віє... Україною, бо прикрашений орнаментом полог казахської юрти чомусь так зримо асоціюється із pyкавом жіночої вишиваної української сорочки та ще й із майже волинським візерунком!

Може, художник у такий спосіб передав свою ностальгію за рідним краєм, де залишилися батьки, сестри Наталка і Галина, де споришеві стежки рідного Туличева за пам'ятають його босоноге довоєнне дитинство?

Рідні розповідали, що створючи полотно про трагедію волинського села Кортеліси, художник так перейнявся долею своїх персонажів, що аж захворів. Адже той спопеляючий вогонь не обминув і його рідного села, тому типи персонажів для своєї роботи вигадувати не доводилося.

Народився Михайло Антонюк 12 березня 1935 року в родині, де часто лунала музика і було багато розмов про мистецтво. Його батько, Яків Карпович, найменша дитина із багатодітної сім’ї, з дитинства був закоханий в музику, самотужки зробив собі скрипочку. Яків навчився грати й на інших музичних інструментах, організував у Тули- чеві драматичний та хоровий гуртки, духовий оркестр.

А єдиний син Михайло, здається, народився для того, аби мелодії переплавляти в барви. Перший випуск Купичівської СШ відбувся у 1953 році. А вже через рік Михайло Антонюк став студентом Львівського інституту декоративного і прикладного мистецтва.

Романтична натура, прагнення пізнати світ кличуть його, як і тисячі ровесників, на цілинні землі. Так із 1961 року провідною темою у творчості волинянина Михайла Антонюка стала земля і люди цілинного краю. Там він став визнаним майстром, членом Спілки художників СРСР, заслуженим діячем мистецтв Казахстану. 14 років очолював Цілиноградську Спілку художників, у якій він, до речі, був не єдиним українцем. Ядро її складали художники із Дніпропетровщини і Закарпаття, Львівщини й Луганщини, Херсонщини й Київщини... Створені ним вітражі й панно дотепер радують зір буянням барв і творчої уяви. Адже його монументальні роботи прикрашають громадські будівлі Цілинограда, а кращі живописні полотна експонуються в музеях Казахстану, Киргизії, Росії та республік Прибалтики.

Ще одна тема, якої не міг оминути художник, чия доля тісно й навічно була пов'язана із Казахстаном - це людина і космос, земля і небо. Либонь, є щось глибоко символічне в тому, що й серце його перестало битися саме у День космонавтики, 12 квітня 1993 року, на 58-ому році життя.

За іронією долі в Україні є лише один монументальний твір Михайла Антонюка. Знаходиться він на сільському цвинтарі його рідного Туличева. Це - останній синівський дарунок батькові, якого він пережив лиш на одинадцять років.

На надмогильній плиті, яку власноруч встановлював разом із робітниками, художник зобразив композицію «Дерево життя». Хай на ньому ніколи не в’яне весняний цвіт вдячної пам’яті.

Валентина Штинько

Валентина Штинько

Декоративно-монументальні роботи

Живопис

Графіка

Цілиноград /Астана/

Туличів