Букатевич Микола

Любомль - Володимир-Волинський

Букатевич Микола

1907 16 вересня - народився в Любомлі на Волині. Український живописець, педагог.
1914 - Перша світова війна змусила велику родину, що складалася із 12 осіб (Микола був десятою дитиною), оселилася у Дарниці під Києвом
- закінчив неповних чотири класи місцевої школи.
1918 - померла матір.
1920 - з батьком і сестрою повернувся до Любомля, решта сім'ї залишилася у Дарниці.
1923 - помирає батько.
1924 - закінчив 7 класів Любомльської загальної школи.
1925 - вирушає до Кракова. 5 років працював у приватних майстернях.
1930 - переїхав до Варшави, навчався у вечірній школі, вдень працював художником-оформлювачем на хімічному заводі.
1935 - 1937 - студіює у Варшавській школі мистецтв, де отримує знання з теорії та практики живопису, графіки, скульптури.
1937 - стає членом об'єднання «Спокій», експонуються на двох виставках у Варшаві.
1939 - екстерном складає іспит за гімназійний курс і готується до вступу в академію мистецтв.
1940 - 1943 - переїздить до Грубешова, де займається реставрацією сакрального живопису і розписує церкви.
1944 - повернувся в Україну до Одеси, працював у приміському колгоспі «Чорноморська комуна» завідувачем клубу.
- переїхав до Києва, де жила його рідня.
1946 - переїздить у Володимир-Волинський, викладачем педагогічного училища. Клопочеться про відкриття філії Товариства художників Володимира-Волинського, двічі засновує дитячу художню студію.
1978 - студія була реорганізована у Володимир-Волинську дитячу художню школу.
1966 - у 59-річному віці вступає на заочне відділення художньо-графічного факультету Одеського педагогічного інституту імені Ушинського.
- експонуються на обласних, республіканських і всесоюзних виставках
- Картина «Народні месники» стає лауреатом республіканської та отримує диплом II ступеня всесоюзної виставки
- «Портрет ланкової льонарки Домни Потерухи» у складі збірної виставки демонструється у Чехословаччині, Польщі, Угорщині, Німеччині. Репродукції його творів друкують каталоги всесоюзних і республіканських виставок, а також журнали «Україна», «Соціалістична культура».
1978 - 1979 - відбулися персональні виставки творів митця у Луцьку, Володимирі-Волинському, Любомлі.
13 квітня 1985 - Букатевич помер, похований у Володимир-Волинську.
27 вересня 2007 року в культурно-мистецькому центрі Володимира-Волинського відбулася науково-мистецька конференція з нагоди відзначення 100-річчя від дня народження Букатевича та відкрито виставку робіт художника.
Картина «Народні месники» стала лауреатом республіканської виставки, здобула диплом другого ступеня всесоюзної виставки

Бібліографія

Галькевич Т. А. Букатевич Микола Петрович // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Координац. бюро енциклопедії сучасної України НАН України. - Ред. І. М. Дзюба (співгол.). - К. : [б. в.], 2004. - Т. 3: Біо - Бя. - 696 с. - 10000 прим. - ISBN 966 - 02 - 2682 - 9. - С. 557.

Каталог персональної виставки робіт самодіяльного художника М. П. Букатевича. - Луцьк, 1978. - 15 с.

Остап'юк О. Художник Букатевич М. П. // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Володимир-Волинський в історії України та Волині: Матеріали XIV Волинської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 13-й річниці незалежності України та 680-й річниці надання Володимиру-Волинському магдебурзького права. - Луцьк, 2004. - С. 115 - 118.

Винничук В. Творча дорога художника // Радянська Волинь. - 1978. - 6 грудня.

Власюк В. Почерк митця // Слово правди. - 1979. - 18 липня.

Гей В. Неначе доля ріднокраю // Молодий ленінець. - 1978. - 25 листопада.

Лавренюк В. Закоханий у веселку // Культура і життя. - 1973. - 1 березня.

Сашук О. «Спасибі за радість…»: З виставки художника М. П. Букатевича // Радянське життя. - 1979. - 14 квітня.

Яців Р. «Спокій». Ресурси духу // Вісник НТШ. - 2001. - № 26

Твори

Твори

«Портретний етюд» (1938).

«Перша будова» (1947).

«Автопортрет» (1948).

«Портрет дідуся» (1948).

«Біля сільського клубу» (1950).

«Луцький замок» (1952).

«Весняна повінь» (1952).

«Початок осені» (1960).

«Півонії» (1960).

«Портрет пасічника І. Пащенка» (1963).

«Дорога у Володимирі-Волинському» (1965).

«Ланкова-льонарка колгоспу „Радянська Україна“ Домна Потеруха» (1970).

«Козацькі могили» (1972).

«Жертвам фашизму» (1974).

«Народні месники» (1975).

«Залишок минулого» (1977)

Ким був чоловік, який створив дитячу художню школу у Володимирі-Волинському? Б.Янович

Учень легендарного Ніла Хасевича

Ким був чоловік, який створив дитячу художню школу у Володимирі-Волинському?

Богдан ЯНОВИН, науковий співробітник Володимир-Волинського історичного музею імені Омеляна Дверницького.

Микола Букатевич народився 16 вересня 1907 року в маленькому волинському містечку Любомлі. Він був десятою дитиною у своїх батьків і рано осиротів. Ще навчаючись у Любомльській школі, виявив неабиякі здібності до малювання, і мрія бути художником стала для нього сенсом життя. Він їде до Кракова, щоб здійснити мрію, але на перешкоді стають матеріальні не- статки - доводиться працювати у приватних майстернях, заробляючи мізер. 1935 року молодий чоловік вступає до вечірньої художньої школу у Варшаві - там здобуває хороші знання з теорії та практики живопису і скульптури. У січні 1937 року Микола Петрович вступає до об’єднання українських художників «Український мистецький гурток «Спокій». Правління і майстерні гуртка знаходилися у Варшаві. Цим мистецьким об’єднанням керував знаний художник і графік, автор екслібрисів Ніл Хасевич, персональні виставки якого експонувалися у Європі та СІЛА. Згодом Ніл став вояком УПА і загинув смертю хоробрих. У1938 році гуртківці «Спокою» організували виставку у Варшаві, на ній були представлені й роботи Букатевича. Наш земляк мав намір вступати до Академії мистецтв, але Друга світова війна зруйнувала його творчі плани.

У 1940 - 1943 роках художник проживав у Грубешівському повіті, розписував церкви, згодом розкритикований за це радянськими чиновниками. Після війни разом із дружиною евакуювався в Одеську область, організував драматичний гурток при клубі місцевого колгоспу, у виставах активну участь брала його дружина Пелагія Миколаївна. Згодом отримав направлення працювати у Волинській області й оселився у Володимирі-Волинському. Букатевич працював у станції юних техніків, а у 1947 - 1951 роках викладав каліграфію і малювання у місцевому педучилищі, високу оцінку його викладацькій діяльності дали

тогочасні обласні освітянські чиновники. 31951 року Микола Петрович вступає до обласного товариства художників і працює у художніх майстернях Володимира- Волинського, там в основному виготовляє плакати агітаційного змісту. Згодом викладає методику образотворчого мистецтва у педучилищі. У 59-річному віці митець вступає на заочне відділення художньо-графічного факультету Одеського педінституту імені М.Ушинського - це свідчить про його велике прагнення до навчання і самовдосконалення, яким не міг зайнятися у юності через матеріальну скруту.

Безперечно, Микола Букатевич був митцем, у творчості якого знайшла відображення радянська епоха, чимало його робіт створені у стилі соціалістичного реалізму. Серед них портрет генерала Федора Даниловського - командира 19 7-ї Брянської дивізії, яка у липні 1944 року визволяла Володимир-Волинський від нацистів, картини «Народні месники» (про партизанський рух), «У фашистську неволю», «Партизанські будні», портрет ланкової Домни Потерухи, портрет Героя СРСР А.Грисюка.

Картина « Народні месники» отримала диплом І ступеня Всесоюзної виставки, а портрет Домни Потерухи експонувався на пересувних виставках у Польщі, Чехії, Німеччині та Угорщині.

Проте Букатевич також був тонким ліриком, любителем природи волинського краю й України, малював і натюрморти. Перебуваючи на відпочинку у Криму, підготував серію морських пейзажів.

1974 року Букатевич організовує художню студію при районному будинку культури, яку згодом було реорганізовано у Володимир-Волинську дитячу художню школу, а Миколу Петровича було призначено її першим керівником. Чимало вихованців студії стали професійними художниками.

Картини Букатевича розпорошені по приватних колекціях. Завдяки старанням невтомного краєзнавця Олександра Остап’юка - директора Любомичьського краєзнавчого музею - частину творів відшукали і зберігають у музеї, є картини Букатевича і у фондах Володимир- Волинського історичного та Волинського краєзнавчого музеїв

Теплота портретів, пісенність пейзажів і незабутня наука Миколи Букатевича. З. Михальчук. 2007

Теплота портретів, пісенність пейзажів і незабутня наука Миколи Букатевича.

Зіновій Михальчук

Володимирська газета. 13 вересня 2007 року № 71 (9607)

Народився Микола Букатевич у 1907 році у Любомлі в сім'ї з дев’яти душ.

Тяжко починався його життєвий і творчий шлях. Рано лишився без батьків. Закінчивши 7 класів, щоб хоч якось підтримати багаточисельну родину, довелось йому шукати заробіток і він вирушає в далекий Краків. За мізерні гроші працював у приватних художніх майстернях. Лише 25-річним Миколі вдалося вступити до Варшавської вечірньої школи, а у 1936 році-вступив у об'єднання українських художників “Український мистецький гурток “Спокій”. Під впливом традицій загальноєвропейського мистецтва Микола Петрович зміцнив свої художні знання і навички, що благодатно позначилося на його творчій діяльності.

Буремні роки Другої світової війни перекреслили мрії художника продовжити навчання у Варшавській академії. Повернувшись на Батьківщину, одержав від голови всеукраїнської спілки художників Василя Касіяна направлення на роботу на Волинь.

Володимир-Волинський зустрів його настороженою повоєнною невлаштованістю. Та наполегливий ентузіаст Микола Букатевич активно включився у налагодження культурного життя міста. Після відкриття станції юних техніків і роботи в ній він створив художню студію для дорослих. Одночасно почав працювати в художній майстерні, яка с філією обласного Товариству художників.

Творчість Миколи Петровича різножанрова - портрет, натюрморт, промислові та архітектурні пейзажі - не лише волинська й чорноморські, та найбільше у нього ліричних краєвидів різних пір року. Серед колег його виділяли велика жага до праці, постійне невгамовне прагнення до вдосконалення своєї майстерності. На їхніх очах він ставав справжнім майстром живопису і своїм прикладом заохочував до цього інших, джерелом натхнення митця, двигуном його активної творчості була рідна волинська природа.

Душевна схвильованість художника, яка присутня на кожній його роботі, свідчить про щире злиття автора краєвиду з живою природою, а через неї з реальною дійсністю, загалом відображає його світобачення і барво відчуття. Майже завжди оптимістичний Микола Букатевич був навдивовижу чутливим до барв емоцій: його радість сяяла чистою блакиттю кеба і призолоченим листям кущиків на побережжі волинських озер.

Так звані натурні етюди майже ніколи не бували в нього випадковими. Завжди осмислені щодо вибору мотиву, вони не копіювали сліпо натури, деякі елементи відсовувалися, переміщувалися. Його пейзажі, найбільше українські - близькі до пісні,

насичені його власним настроєм і переживаннями. Щемкий смуток, тиха радість, спалах звихрених почуттів виражаються гармонією барв. Приміром, його пейзаж “Водна станція”. Похмура волинська погода, що часто може обіцяти зливу чи стримане моросіння. Художник майстерно зобразив повітряність простору, що передає м’який меланхолійний настрій. Сіро-голубе небо і плесо річки відмежовує зеленувато-теплий берег. Пейзаж навіює сумовиту задуму. Єдиним, чітко виділеним акцентом є будиночок водної станції з човнами неподалік, його оранжеве забарвлення оживляє печальний краєвид. Колорит цього твору-холодний, приглушений.

Саме пейзажам присвячує переважну більшість своїх полотен Микола Петрович, надаючи кожному краєвиду філософського осмислення та глибокого змісту. Серед них - “Напровесні” (1973 р.), “Весняна повінь” (1958 р.), “Подвір’я" (1950 p.J, “Березень (1957 р.), “Полукіпки після жнив (1953 р.), “Поліський мотив (1953 р.), “Куточок Гурзуфа (1962 р.). З поетичним відчуттям передавав художник красу й особливий стан природи - як волинські краєвиди, так і гордовиту поставу кипарисів на чорноморському побережжі, де голубуватий вдалині масив гір перекликається з жовтогарячим передвечірнім небом, а оранжева теплота дахів будинків і ганочків приглушує яскраво-зелену листяну оздобу. Присутність людських постатей вносить певну динаміку і радість спокійного розміреного життя.

Для натюрмортів Букатевича характерні благородство колірного вирішення, особливе відчуття матеріальності й краси навколишнього світу. Щоб це зрозуміти, треба побачити його “Півонії” і Натюрморт з жоржинами” (1960 р.), “Бузок (1967 р.).

.Прекрасно вдавалися Букатевичу й портрети. Його “Сторож” із зосередженим цілеспрямованим поглядом, живий, теплий “Портрет Тані", на якому органічно відчувається внутрішнє світло дитини.

Картина Миколи Букатевича “Народні месники” (1975 р.) стала лауреатом республіканської і всесоюзної виставок та нагороджена дипломом другого ступеня.

Ще одна цікава сторінка життя художника - його педагогічна діяльність. Завжди пунктуальний, підтягнутий, з молодечою виправкою та усмішкою на вустах заходив він до нас в аудиторію педучилища, де викладав малювання. Ми його завжди любили й поважали. Його щирі й делікатні настанови давали нам нові імпульси до розуміння образотворчої грамоти. Микола Петрович терпляче, з однаковою повагою ставився до кожного з нас. Наш учитель любив нагадувати нам слова французького філософа Дені Дідро: “Країна, в якій би вчили малювати, як вчать писати, перевершила б усі країни в усіх мистецтвах”. На уроках, при створенні компоновки з різних предметів, Микола Петрович пропонував, щоб у натюрморті був присутній колірний акцент що запалює загальну гаму. Навчав нас зображати їх різні за колоритом - від дуже стриманих до найяскравіших.

До кожного уроку Букатевич скрупульозно готувався, особливо при обговоренні картин художників-класиків. “Картина, - казав він, - штука складна. Вона обов’язково повинна дати глядачеві щось нове, чого він досі не знав. Картина повинна бути красивою, але не гарненькою. Вона повинна зупинити глядача, змусити його замислитись...” Микола Петрович, навчаючи нас, і сам в заочно навчався в Одеському інституті, постійно займався самоосвітою, читав багато літератури з мистецтвознавства, цікавився критикою. Він мав феноменальну пам'ять. У цій, на перший погляд, звичайній людині нуртувала незбагненна сила волі. Він намагався принести якомога більше користі суспільству, і особливо, молодому поколінню.

За станом здоров'я він мусив зосереджуватися на “камерних” (маленьких) творах. Я бачив багато таких робіт у майстерні свого вчителя, куди він мене іноді запрошував. Це “Вид з вікна” (1965р.), “Подвір’я" (1970 р.), “Сосна біля дороги (1964 р.), “В парку” (1964 р.), “Білі береги” (1965 р.), “Портрет пасічника І. Пащенка”(1964 р.). У цих маленьких виднокраях митець використовував пейзаж і його особливий настрій для відтворення людських почуттів і переживань. Майже монохромні зображення не здаються похмурими,-бо художник володів бездоганним чуттям колориту.

Вийшовши у 70-х роках на заслужений відпочинок, Микола Петрович, здавалося б, міг пожити спокійно, та не такий у нього характер. У 1978 році він відкриває першу свою персональну виставку в обласному центрі, а також у нашому місті. При районному будинку культури організовує дитячу художню студію и керує нею на громадських засадах протягом трьох років. Завдяки йому чимало вихованців вступили в художні училища, здобули омріяні професії.

І тоді засіялась у світлій голові нашого вчителя, добродія, аристократа духу праведна людина. Його зусилля і праця увінчалися успіхом у сивочолому Володимирі було відкрито дитячу художню школу, де учні змогли розвивати свої естетичні і образотворчі здібності, духові ї но зростати, творити й поширювати своїми талантами славу древнього міста не тільки по І Україні, а й по всьому світу. Він мріяв, і мрії І його здійснилися. Дуже хочеться, щоб його І найблагодатніше творіння - дитяча художня І школа - була названа його ім’ям.

Я безмежно щасливий, що зустрів на своєму шляху цього чудового митця й прекрасну людину. Моє фахове і творче кредо формувалося безпосередньо під його благотворним впливом і за його добрими і мудрими та щирими порадами. Пам’ять про нього завжди буде світлою і ясною.

Зіновій Михальчук, художник, учень педучилища 60-х років

Живопис

Фото