Черенюк Микола

Замлиння - Луцьк

Черенюк Микола

7 листопада 1945 - Микола Іванович Черенюк народився в с. Замлиння, на Волині. Музейник,
мистецтвознавець, художник.
- на долю батька Івана Романовича випало 7 років сибірських таборів.
- сімя переїхала у Луцьк.
- навчався в Луцькій художній школі.
1964 - 1973 - навчався у Львівському поліграфічному інституті, факультети журналістики.
1973 - працював кореспондентом газети "Світло Жовтня", на викладацькій роботі.
1976 - 1982 - навчався у Львівському поліграфічному інституті, факультети графіки.
1988 - завідувач Луцької художньої школи.
1994 - 1997 - викладач рисунку, живопису, історії мистецтва у Луцькому ВПУ 2.
1997 - обіймав посаду завідувача Художнього музею.
5 червня 2001 - М.І.Черенюк помер пований в м. Луцьк.
2004 - в художньому музеї експонувалася перша персональна виставка.
В с. Замлиння з 2011 щороку проходить міжнародний пленер іконопису.
М.Черенюк виплекав - одну з перших в західному регіоні України - картинну галерею, збирачем і хранителем якої був довгий час. В галереї зібрана колекція робіт представників не тільки волинської школи малярства, але й твори майстрів зі Львова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга та західноєвропейських шкіл. Високий рейтинг галереї підтверджений відгуками і публікаціями в зарубіжній пресі, зокрема в часописі "Эхо планеты" та інших. З співробітниками музею він зібрав понад 1500 експонатів народного ужиткового мистецтва. Як християнин, був чудовим знавцем народної ікони, колекцію цих творів, зібраних за безпосередньою участю М.Черенюка, репрезентує музей. Він перший з мистецтвознавців Волині, разом з поетом Й.Струцюком, ідентифікував Чудотворну ікону Холмської Богородиці, гіпотетично мальовану св.Євангелистом Лукою, яка вважалася втраченою в науковому світі. Ця ікона є найбільшою реліквією Волинського музею ікони і захисницею України. М.Черенюк - учасник багатьох художніх виставок, в т.ч. міжнародних (Польща). Микола Іванович був людиною високої ерудиції, знавцем польської мови, людиною надзвичайно чуйною, уважною, інтелігентною - справжнім представником національної еліти. України

Микола Черенюк

5 червня 2001 року, на третій день св.Трійці, після важкої хвороби, в лікарні на 56-му році життя упокоївся знаний художник, мистецтвознавець, етнограф-науковець, журналіст, завідувач художнього відділу Волинського краєзнавчого музею Микола Іванович Черенюк.

М.Черенюк народився 7 листопада 1945 року в с.Замлиння на Волині, неподалік озера Світязя. Закінчив Львівський поліграфічний інститут, факультети журналістики і графіки. Працював кореспондентом газети, на викладацькій роботі, в останній час обіймав посаду завідувача художнього відділу ВКМ. М.Черенюк виплекав - одну з перших в західному регіоні України - картинну галерею, збирачем і хранителем якої був довгий час. В галереї зібрана колекція робіт представників не тільки волинської школи малярства, але й твори майстрів зі Львова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга та західноєвропейських шкіл. Високий рейтинг галереї підтверджений відгуками і публікаціями в зарубіжній пресі, зокрема в часописі "Эхо планеты" та інших. З співробітниками музею він зібрав понад 1500 експонатів народного ужиткового мистецтва. Як християнин, був чудовим знавцем народної ікони, колекцію цих творів, зібраних за безпосередньою участю М.Черенюка, репрезентує музей. Він перший з мистецтвознавців Волині, разом з поетом Й.Струцюком, ідентифікував Чудотворну ікону Холмської Богородиці, гіпотетично мальовану св. Євангелистом Лукою, яка вважалася втраченою в науковому світі. Ця ікона є найбільшою реліквією Волинського музею ікони і захисницею України. М.Черенюк - учасник багатьох художніх виставок, в т.ч. міжнародних (Польща). Микола Іванович був людиною високої ерудиції, знавцем польської мови, людиною надзвичайно чуйною, уважною, інтелігентною - справжнім представником національної еліти України

«Наше життя»

Наш земляк

Микола Черенюк

(Закінчення. Поч. в №N9 8 - 9).

Працюючи в музеї, митець не полишав і творчої роботи в галузі живопису та графіки. Його власний творчий доробок налічує понад сотню картин. Він створив низку робіт в техніці олійного малярства в жанрах пейзажу, натюрморту та портрету. Можна зауважити, що у цих творах художник виявив себе як майстер колориту і композиції. Тут він уміло оперує живописною плямою і лінією, надаючи структурі композиції виразного прочитання глядачем.

Інсинуації навколо галереї позначились і на науковій роботі М.Черенюка в музеї та подальшій творчості як художника. Долаючи душевну кризу, він залишає художній відділ музею і має намір присвятити себе творчій і викладацькій роботі. Починає працювати спочатку завучем у дитячій художній школі, потім викладачем у технікумі. Ці дев'ять років, що не були пов'язані з пошуковою справою і науковою роботою в музеї, митець присвятив образотворчості. Цей період був для художника надзвичайно плідним, він створив низку чудових краєвидів поліського краю. Серед них пейзажі Луцька, городища в Зимному неподалік Володимира-Волинського, рідного Замлиння, озера Світязь тощо. Ці твори засвідчують, окрім камерного відчуття краєвиду, - як от верби над ставком чи квітучий весняний сад - ще й епічність мислення художника. Настрій природи художник зазвичай поєднує з емоційним станом людини у ній. Ця концепція простежується в таких пейзажах: «На околиці міста», «Вітер. Осінь. Вечірнє місто», «Градний узвіз в Луцьку», «На околиці міста» та інші.

Микола Черенюк був надзвичайно закоханий у рідне село, хоча й залишив Замлиння у дванадцять років. Неодноразово приїздив сам або разом із своїми друзями художниками на пленери.

Він є автором численних портретів наших сучасників. Створив низку портретів відомих особистостей. Серед них «Портрет відомого мистецтвознавця, музейника-науковця Павла Жолтовського», «Портрет заслуженого художника України Карела Якубека», «Портрет художника Григорія Чорнокнижного» та ін.

Божою милістю, як заключний акорд його покликання, М. Черенюка відвідала незбагненна рідкісна удача. Він 1996 року, перший з мистецтвознавців Волині, разом із заслуженим працівником культури Надією Горлицькою, письменником Йосипом Струцюком, художником-реставратором Анатолієм Квасюком та мистецтвознавцем Оленою Романюк обґрунтував справжність і чудотворність однієї з найбільших національних святинь - ікони Холмської Богоматері, гіпотетично мальовану св. Євангелістом Лукою, яка вважалася втраченою в науковому мистецькому світі («Вітчизна», №11 - 12, 2000 р.).

М.І. Черенюк залишив по собі вагомий науковий і творчий ужинок. Його мистецькі розвідки помічені високою культурою опрацювання матеріалу. Він - цікавий інтерпретатор творчості волинських художників: О. Шмакова, О. Вольського, О. Лесика, Л. Спаської, К. Якубека.

Він автор першого путівника по Художньому музею в Луцьку. Глибиною підходу відзначаються його статті про монументальні розписи у Федосіївській церкві Луцька, про формування колекції Художнього музею. Мало хто знає про Миколу Черенюка як журналіста. Ще про одну грань таланту Миколи поетичну згадував його друг, відомий волинський прозаїк і поет Йосип Струцюк. Микола писав чудові вірші, які, правда, ніколи не публікував. їх читали лише його друзі. Особливо дорожив дружбою з Дмитром Сапігою, генеральним директором видавництва „Каменяр". Той, коли б не побував на Волині, ніколи не оминав обійстя Миколи Черенюка, намагаючись допомогти чим міг. Він жив стількома мріями, докладав нерідко неймовірні зусилля для їх втілення. Біль фізичний і моральний компенсувала повсякденна творча праця з однодумцями. І досі під знаками запитань його жорстоке, незрозуміле побиття у Львові. Тоді галицькі лікарі, здавалося б, зробили неможливе. Життєвий відлік зупинився 5 червня 2001 року о 23,55, на третій день Трійці, коли за спиною було п'ятдесят п’ять. Свій останній прихисток знайшов на міському цвинтарі у Гаразджі.

У червні 2004 року в Художньому музеї в Луцьку експонувалася перша персональна виставка живописних полотен Черенюка. Вона стала творчою сповіддю митця, відобразила широту творчого діапазону, висвітлила його діяльність. Окрім картин художника на виставці «Микола Черенюк - лицар мистецької палітри Волині» експонувалися фотодокументи, архівні матеріали, меморіальні речі. Художній талант батька знайшов своє продовження і в молодшому синові Ярославі, випускнику Волинського інституту мистецтв

Катерина Онищук. с. Штунь

Одноденна міні виставка Миколи Івановича Черенюка (1945-2001), присвячена 69-річчю від Його дня народження

Народився Микола Іванович Черенюк 7 листопада 1945 року в мальовничому поліському селі з поетичною назвою Замлиння Любомльського району, що поблизу озера Світязь, на Волині. Тяжке повоєнне життя змусило батька майбутнього художника після розкуркулення й розорення обійстя шукати заробітку в Луцьку. Випали в батьковій долі ще й сім років сталінських таборів. Мати й старший брат намагалися дати допитливому хлопцеві художню освіту. Ще в 1957 року надіслали роботи в документи до Республіканської художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка у Києві, але обставини життя не дали змоги там навчатися, хоча після вступних іспитів він був зарахований до складу учнів. Натомість закінчив у Луцьку загальноосвітню середню школу № 1, дитячу художню школу і вступив до Львівського поліграфічного інституту (нині Українська Академія друкарства ім. І. Федорова) на факультет журналістики, спеціальність – редагування масової літератури (1964 - 1973). Пізніше здобув і фах художника-графіка у цьому ж вузі (1976 - 1982).

Художник і дослідник Микола Черенюк залишив по собі вагомий ужинок плодотворної й натхненної праці. Його мистецькі розвідки відзначаються високою культурою опрацювання матеріалу, умінням вияскравити грані творчості і особливості мислення та художньої манери митця, визначити роль і місце особистості у культурному процесі свого часу. Він був автором першого путівника по Художньому відділу. Мав власні глибокі судження про літературу, про постаті та їх позиції у мистецтві й житті. Цікаві його інтерпретації творчості волинських художників: О. Шмакова, О. Вольського, О. Лесика, К. Якубека та інших. Глибиною підходу відзначаються статті про монументальні розписи Феодосіївської церкви Луцька, про формування колекції Художнього музею. Заслугою Черенюка є те, що він увів у науковий обіг славетну мисткиню Лідію Спаську.

Микола Черенюк був митцем з гармонійною художньою свідомістю. В основі його мистецтва – реальний предметний світ із його віковічними законами краси. Найбільш плідно він працював у галузі олійного живопису в жанрі пейзажу, натюрморту, портрета. Він отримував велику насолоду від вміння і можливості передати зовнішність людини, її характер, розкрити внутрішній духовний світ. Художник вивчає обличчя і з сердечною теплотою і увагою пише портрети рідних: матері і батька, дружини Тетяни, синів Романа і Ярослава. Черенюк створив галерею портретів своїх сучасників: музейних працівників – касира Серафими Скрипник, доглядачів залів – Ольги Ковальчук, Лесі Лукашевич, Ганни Бойко, художників – Карела Якубека, Григорія Чорнокнижного, Івана Бойка, Володимира Винничука, українського вченого, доктора мистецтвознавства Павла Жолтовського, педагога Ірини Артушевської, історика Петра Троневича, поета і науковця Федора Степанюка та лікарів, у яких лікувався, людей добре знайомих. Неодноразово об'єктивно і з серйозним зацікавленням вдивлявся у власне обличчя і малював себе: автопортрети 1970-х, -80, 80-х років. У них художник прагнув заявити світу про себе і свою творчість.

Пейзаж для Черенюка завжди мав притягальну силу. Є у нього архітектурні краєвиди, написані в споглядальній манері. Це види луцького замку, вулички і куточки міста над Стиром ("Старе місто взимку", 1980; "Вид з майстерні на вулиці Молодіжній", 1978; "Зимовий ранок. Будинки Старого міста", 1990-ті). Але більшість пейзажів, переважно образів природи таємниче схвильовані, з енергійним і вільним мазком ("Лісове озеро", 1980-ті; "Осіння ріка", 1990; "Дочекатися осені", 198; Вітер. Осінь", 1990-ті). Романтичне потрактування твору спостерігається в невеликому краєвиді "На кручі. Пейзаж з церквою" (1990-ті). Інший пейзаж невеликого формату "Край поліський" (1980-ті) – це щемне зізнання митця в любов до Батьківщини, це символ прадавньої поліської землі.

5 червня 2001 року М. І. Черенюк помер. Національній художній культурі залишилися його добрі справи, твори і вдячна пам'ять нащадків

“Ця галерея на довгі роки стала його радістю і болем”

Він був натхненником та водночас реалізатором заповітних мрій щодо художнього музею в Луцьку. Очевидно, читач усвідомив: йдеться про Миколу Черенюка. Завідувач музею втілював у життя плани перетворення волинської столиці в один з найпотужніших духовних осередків України. Задля цього не щадив себе. І досі - під знаками запитань його жорстоке, незрозуміле побиття у Львові. Тоді галицькі лікарі, здавалося б, зробили неможливе. Але життєвий відлік майстра пензля, мистецтвознавця, етнолога, журналіста, митця-ідеолога художнього музею зупинився 5 червня 2001 року об 23.55, на третій день Трійці, коли за спиною було п’ятдесят п’ять. Саме він, як зазначали побратими в некролозі, опублікованому в „Образотворчому мистецтві” та „Літературній Україні”, „виплекав - одну з перших у західному реґіоні - картинну галерею, збирачем і хранителем якої був тривалий час”.

Як зазначав художник Микола Дьомін, саме Микола Черенюк, здобувши освіту і художника-графіка, й журналіста, повертається в рідний край (народився 7 листопада 1945 року в Замлинні Любомльського району) й „на основі рештків зібрання мистецьких творів княжого роду Радзивілів створює картинну галерею, де сформував окрему експозицію сучасного українського і волинського мистецтва. Особливо 70-х - 80-х років. Ця галерея на довгі роки стала його радістю і болем. Бо не забарилися різні колізії - передусім і намагання влади відтіснити колекцію галереї на периферію міста з його центральної, історичної частини, а відтак і на периферію історичної свідомості”.

Микола Черенюк зумів перетворити будиночок на території Луцького замку в храм духовності та краси. Сюди йшли та йдуть, аби осягти сутність самих себе, хресного шляху трагічної історії в її незнищенних виявах. Він, така незахищено-вразлива людина, знаходив сили, щоб це сяйво мистецтва й культури ні за яких умов не згасло. Коли експозицію з волі владу маючих перемістили в колишню трупарню, забив на сполох. І переміг. І врятував і „Святого Ієроніма” Хосе Рібери, й „Єлеазара та Ревекку” (вірогідно її написав Нікола Пуссен), і „Сестричок” Юзефа Нойгебауера, і „Вершника” Войцеха Коссака... Будинок у замку знову став прихистком для безцінних полотен.

Від цинічного шквалу суєти Черенюк вирятовувався творчістю. Так з-під його пензля з’являлися „Осіння мелодія”, „Квіти з книгою”, „Автопортрет на фоні дерев’яної скульптури” ... А ще бальзамом на душу ставало спілкування з побратимами. Особливо дорожив дружбою з Дмитром Сапігою, генеральним директором видавництва „Каменяр”. Той, коли б не побував на Волині, ніколи не оминав обійстя Миколи Черенюка, намагаючись допомогти чим міг. А разом із заслуженим працівником культури Надією Горлицькою, письменником Йосипом Струцюком, художником-реставратором Анатолієм Квасюком та мистецтвознавцем Оленою Романюк обґрунтував справжність і чудотворність однієї з найбільших національних святинь - ікони Холмської Богоматері. Він жив стількома мріями, докладав нерідко неймовірні зусилля для їх втілення. Біль фізичний і моральний компенсувала повсякденна творча праця з однодумцями. Серед них - Федір Степанюк, чий портрет Черенюк не встиг дописати. Побратима, який так само жив художнім музеєм

Віктор Вербич. Сім'я і дім. 2008

Перервані задуми

Перервані задуми

Микола Дьомін, історик мистецтва

Образотворче мистецтво

У часи різних катаклізмів і змін у нашому швидкоплинному житті багатогранно обдаровані особистості - не поодиноке явище. Закономірно постає дилема: на чому більше акцентувати своє дослідження, на яких домінуючих рисах таланту будувати світоглядну візію мистця, що може висвітлити творчість неординарної особистості? Микола Черенюк - мистець, у творчості якого переплелися журналістика і мистецтвознавство, неабияке літературне обдарування і непересічні адміністративні та організаторські здібності завідувача художнього відділу Волинського краєзнавчого музею.

Уродженець Волині, с. Замлиння поблизу озера Світязя, закінчив художню школу у Луцьку, Львівський поліграфічний інститут: факультети журналістики і книжкової графіки. По закінченню вузу виплекав при ВКМ у Луцьку на основі колекції мистецьких творів княжого роду Радзивіллів

картинну галерею сучасного українського, зокрема і волинського, мистецтва. Ця галерея, яка постала І973 року, на довгий час стала і його радістю, і болем. Адже чотирирічні змагання за місцезнаходження галереї під сонцем, тобто в історичній центральній частині Луцька, та

пов'язані з цим колізії стали гамлетівською притчею - бути чи не бути...

Високий рейтинг цієї галереї засвідчують і зарубіжні часописи, зокрема “Эхо планеты" (№10 за 2000 р.), де вміщено статтю Ю.Носова про Волинь, галерею і її хранителя Миколу Черенюка.

Найбільш плідно Черенюк працював у га-лузі олійного живопису. Жанр пейзажу захоплював художника тяжінням від камерної наповненості до ліричного образу вже епічного пейзажу. Така традиція в українському мистецтві простежується ще від мініатюр І.Похитонова та пейзажу П.Левченка, здебільшого домінує ліричний струмінь у сприйнятті природи. Приваблювали художника епічність і ліризм краєвидів В.Орловського та С.Васильківського, в творах яких художник вбачав поетизацію мальовничих куточків України, велич її природи. Такий симбіоз якостей і хвилююче звернення до своєї малої батьківщини Волині простежуються в багатьох творах М.Черенюка.

При формальному аналізі найхарактерніших творів мистця ми впевнюємося, безперечно, в наявності у кожного полотна "своєї" схеми структури композиції - чи то параболічне розкрилля, чи діагональна або урбаністично-шахова побудова, настроєвий пейзаж "У старому місті". Художник підмічає затишні куточки міста, непримітні для звичайної людини. У не-звичному ракурсі він побачив і дзвіницю ХУІ ст., через арки якої ми сприймаємо католицький костел ієзуїтів, що в Луцьку ("Костел ієзуїтів"). Чи майже монохроний силует осіннього міста - невимовна самотність одинокого дерева, а отже, і людини в примарно-камінному лабіринті вулиць. Тут вертикальна побудова стовбура з геометрично-видовженими контрастними гілками перегукується з різким зрізом діагональної побудови композиції епічного пейзажу "Вечірнє місто". Побудови інших, зимових пейзажів з урбаністично нагромадженими будинками - колористично ахроматичні. У цих краєвидах віття дерев чудернацьким мереживом вплітається в розчахнутий простір темного і білого: довершують такі побудови вузлуваті стовбури дерев, що у свідомості глядача асоціюються з гордієвими вузлами суспільних катаклізмів. ("Старе місто взимку'1 2 3, “Зимовий мотив", "Зимовий ранок у місті" та інші). Камерність і ліризм простежуються у зображеннях дерев осіннього парку або сільському мотиві з вербами над ставком, які теж не залишають байдужими глядача: "Весна. Велика вода", "Верби”, "Поліський мотив" тощо.

Своя знакова система струменить і в натюрмортах майстра чи у тематичних ком-позиціях з вкрапленням барвистих плям з квітів. Художник з великим емоційним піднесенням пише квіти на пленері, шукаючи в тому і душевного заспокоєння, і натхнення, і зупиненої миті так швидко зникаючої беззахисної краси весняної квітки ("Букети квітів на стільці", "У садку", "Натюрморт з калиною", "Осінні квіти”, “Іриси", "Натюрморт з квітами" та інші). М.Черенюк опоетизовує прості, невибагливі речі побуту, присутність людини у довколишньому середовищі - "Натюрморт з підсвічником", “Натюрморт з чашею", "Натюрморт з іконою* тощо. Портрети М.Черенюка вирізняються психологічною характеристикою зображуваної людини, своєрідним колоритом, що підпорядкований загальній тональності твору. Настроєві чинники домінують і в формальній побудові структури портрета, що відбивається у виразній композиції чи у фронтальній візії зображення -

"Портрет відомого мистецтвознавця, науковця, музейника Павла Жолтовського", "Портрет заслуженого художника України Карпа Якубека", "Портрет художника Григорія Чорнокнижного”,

"Студентка", "Портрет чоловіка в капелюсі", "Портрет сина Ярослава", авто портрети та інші численні портрети наших сучасників.

Микола Черенюк був учасником багатьох художніх виставок, в т.ч. і міжнародних (Польща). Твори його зберігаються в музеях та приватних колекціях України, вони несуть глядачеві естетичне одкровення, радість і душевне спілкування з природою і людиною. У цьому контексті усвідомлюєш, наскільки органічно поєднані його творча робота на мистецьrій ниві, мистецтвознавство, дослідницько- наукова діяльність у музейній сфері та суспільно-громадянська позиція автора. Адже мистець, і про це хочеться сказати, перший разом з відомим поетом Йосипом Струцюком 1996 року отримав відомості, ідентифікував і був причетний до з'явлення науковому світу в кінці 2000 року вже реставрованої Чудотворної ікони Холмської Богородиці, гіпотетично мальованої св. Євангелістом Лукою, яка в мистецьких наукових колах вважалася втраченою (Вітчизна. - №11 - 12.- 2000).

Отже, життєвим кредо творчості Миколи Черенюка було творити добро і красу, стверджувати високу духовність в українському житті.

На жаль, 2001 року, на 56-му році життя, після важкої хвороби, Микола Черенюк пішов з життя. Національній художній культурі залишилися його твори і вдячна пам'ять нащадків

Микола Дьомін

Вільна в невільні часи

Вільна в невільні часи

Найбільше творчість художниці Лідії Спаської пов'язана з Волинню, зокрема з Луцьком і Острогом, хоча працювала вона й у Парижі, де навчалася і здобула фахову освіту. Життєвий шлях майстрині був нелегким на тлі історичного досвіду ХХ-го століття, сповненим труднощів і драматизму. Найголовніше, шо мало вплив на творчість художниці - це катаклізми епохи, подальші-відірваність

від великих культурний центрів та усамітнення. Проте вона не була самотньою, і в свої 90 років Л.Спаська говорила, що Бог дав їй найбільше в житті, ніж вона могла мріяти. Її творчість надихали природа, історія рідного краю і віра. Талант художниці та здобула в Парижі освіта й можливість вільно виразити себе в мистецтві.

Лілія Спаська народилася 5 квітня 1910 року в Умані, її мати - гімназійний викладач, батько - судовий службовець. Дитинство та юність художниці пов'язані з Луцьком, куди 1911 року переїхали батьки після закінчення гімназії Л.Спаська навчається два роки у Варшаві в рисувальній школі Крижановського, а згодом продовжує освіту в Академії Р.Жюльєна в Парижі, де навчалася молодь з багатьох країн Європи. Повернувшись І935 року по закінченні академії на Волинь, вона розпочинає самостійний творчий шлях як художниця. Саме тут і розквітає її ліричне обдаровання. Вона натхненно працює з різних жанрах, зокрема портрету, пейзажу, звергається до створення композицій на релігійні теми. Авторка працює в маєтку батьків у Гавчинях неподалік від Луцька. Безпосередній і творчий контакт із шедеврами французького мистецтва мав вирішальний вплив на формування її художнього смаку, а негомінка Волинь, чарівна природа цих місць надихали на творчість і були співзвучні її ліричним уподобанням. У ці роки художниця створює цілу низку карти (небагато збереглося), але портрет її чоловіка свідчить про фахову майстерність. Подальші творчі пошуки духовного в мистецтві визначать і ціль її життя, і творче кредо. Жінка-художник - вже не нова тема, оскільки на Волині працює багато жіноцтва в цій царині, але Л.Спаська першою з волинянок ще в 30-і роки примула присвятити себе мистецтву, і ш було справді хвилююче і обнадійливо.

Починаючи від "золотого вересня" 1939 року, життя художниці різко змінюється: її родина переховується в різних містах у рідних і друзів від небезпеки висилки до Сибіру. У 1945 р. чоловік Л.Спаської загинув на фронті, залишивши її з двома дітками. Повернутися до Луцька було нікуди бо дім "націоналізували". Вона не імигрувала а залишилася наодинці і новою дійсністю, знаходила в собі сили на творчу працю, і опорою її в цьому були духовність, виховання дітей та служіння мистецтву.

У 50 -х роках Л.Спаська бере участь у виставках і з творами на історичну тему. В історії України її найбільше приваблювала доба Богдана Хмельницького: „В’їзд Б.Хмельнинького в Остріг 1648 р.“, „Переселення з Острога 1611 р.‘‘, „Портрет Хмельницького". Цими творами майстриня доводить необхідність поваги до національних святинь, закликає любити рідну землю. Привертають увагу її портрети дітей і дорослих, виконані олією, гуашшю, аквареллю, пастеллю. Роботи емоційно виразні за характеристикою зображення, глибоко передають внутрішній стан, настрій, виконані піднесено, легко, артистично. У цьому жанрі авторка найбільше виразила себе як художник. А загалом, якщо шукати визначення творчої манери Л.Спаської, то його можна було б знайти в понятті “жіночність". Поетичність, ліризм, жіночність невід’ємні від образу Лідії Спаської як художника і людини.

Багато сил віддала авторка церковному мистецтву, яким у ті часи не цікавилася громадськість, а лише певні органи. Не обминуло це і Спаську її роботи відхиляли з виставок. Але художниця продовжувала наполегливо працювати виконала багато розписів у церквах та України. Звертаючись до сакрального мистецтва, Л.Спаська осягала інший - духовний світ, з яким вона була пов’язана і думками, і почуттями. Виконуючи церковні розписи, вона не чекала ні підтримки громадськості, ані зацікавлення ними, бо в ті часи сакральне мистецтво просто ігнорувалося. Всім своїм життям Л.Спаська була підготовлена до такої діяльності та, в першу чергу, до виконання робіт такого характеру, адже нею рухала віра. її індивідуальна манера, шо сформувалася від здобутих знань в академії, баченого в Луврі, власного досвіду, знайшла повне вираження у творах: тут не знайдете ні холодного копіювання, ані тиражування відомих пам’яток сакрального мистецтва, хоч їй доводилося враховувати вимоги замовника - академічну манеру.

Зі своїм містом художниця підтримує зв’язки. В Луцьку вона виконала церковні розписи, тут, у картинній галереї Волинського краєзнавчого музею, 1998 року, відбулася її персональна художня виставка. Л.Спаська побувала на своїй виставці і сказала, шо нині вже рідше береться за пензлі. Але все ж гаки навіть у 86 років вона написала ікони для новозбудованої церкви в Гавчинях, де поховані її батьки, і подарувала своїм краянам.

Мистецтво для Лідії Спаської стало тим оберегом, а віра - духовним опертям, шо давало їй можливість бути вільною в невільні часи.

Микола Черенюк,

художник, завідувач художнього відділу Волинського краєзнавчого музею

Микола Черенюк

Мистецька палітра Волині

4 червня в Художньому музеї міста Луцька відкрилася виставка волинського художника Миколи Черенюка. Це перша персональна виставка його творів, яка проходить уже без автора.

Тут експонується 68 творів живопису, створених у різні роки: від середини 70-х до кінця 90-х. Виставку освятили і прочитали молитву за упокій митця отці Ярослав та Михайло. Теплі слова на адресу художника прозвучали з вуст Тамари Левицької - провідного співробітника Художнього музею. Вона ж є ініціатором і автором згаданої виставки.

Пані Левицька згадала слова Флобера: „Художник присутній у своїх картинах, як Господь у Всесвіті’’. Вона також зазначила, що М. Черенюк - ціла епоха в мистецькому житті волинського краю. Рідні й близькі покійного поділилися з присутніми спогадами про житгєвий і творчий шлях митця. Серед них Йосип Струцюк, Зоя На-вроцька та інші.

Найбільш плідно Черенюк працював у галузі олійного живопису у жанрі пейзажу, натюрморту, портрета. Художник володів тонким почуттям колориту, інтуїцією у вирішенні композиції. Він з великим піднесенням писав квіти, шукаючи в цьому душевного заспокоєння, натхнення та зупиненої миті швидко зникаючої беззахисної краси („Букети квітів на стільці’’, „У садку”, „Натюрморт з калиною". „Іриси" та інші).

Пейзаж для Миколи Черенюка завжди мав притягальну силу. Є у нього архітектурні види, пронизані поетичним настроєм, написані в споглядальній манері, але більшість краєвидів таємниче схвильовані, з енергійним і вільним мазком. Портрети М .Черенюка відрізняються психологічною характеристикою і колоритом („Портрет заслуженого художника К. Якубека”, „Портрет художника Г. Чорнокнижного”, „Студентка", „Портрет сина Ярослава”, автопортрети та численні портрети наших сучасників).

Окрім художніх творів, на виставці експонуються меморіальні речі, фотодокументи, мистецькі розвідки М. Черенюка. Упродовж більше 20 років він працював завідувачем художнього відділу Волинського краєзнавчого музею.

5 червня 2001 року, на 56-му році життя, художник помер. Національній художній культурі залишилися його добрі справи, твори і вдячна пам’ять нащадків.

Олена Кошель

Олена Кошель

Лицар мистецької палітри. Є. Ковальчук. 2004

Лицар мистецької палітри. Є. Ковальчук

Волинь. 2004. 22 червня

“Лицар мистецької палітри” - і під такою назвою нещодавно в Художньому музеї (відділі Волинського краєзнавчого музею) відбулася презентація виставки творів художника Миколи Черенюка.

Більше двадцяти років Микола Черенюк працював завідувачем цього музею, брав активну участь y його розбудові, створенні колекції дучасного волинського живопису. Ця перша персональна виставка митця відкрилася, на жаль, лише через три роки по його смерті. В експозиції предтавлено 68 робіт, створених у різні періоди його творчої біографії, від середини 1970-х до кінця 1990-х років.

Микола Черенюк - волинянин, народився 7 листопада 1945 року в селянській родині. Його колиска - село Замлиння Любомльського району. Батько майбутнього художника, Іван і Романович, був розкуркулений. На його долю випало сім років сталінських таборів. Пізніше родина переїхала до Луцька. Мати, Параскева Тимофіївна, старший брат священик з дитинства помітили художній хист у Миколки і намагалися дати допитливому хлопчику відповідну освіту.

Згодом Микола Черенюк закінчив факультет журналістики Львівського поліграфічного інституту, а дещо пізніше у цьому ж вузі здобув фах художника-графіка.

Мало хто знає про Миколу Черенюка як журналіста. Ще про одну грань таланту Миколи - поетичну - згадував його друг, відoмий волинський прозаїк і поет Йосип Струцюк. Микола писав чудові вірші, які, правда, ніколи не публікував їх читали лише його друзі.

Як художник Микола Черенюк найбільш плідно працював у галузі олійного живопису, володів тонким чуттям колориту, інтуїцією у вирішенні композиції. Це простежується в побудові його пейзажів камерного характеру та натюрмортів. Пейзаж для Миколи Черенюка також завжди мав притягальну силу. Є у нього архітектурні види, пронизані поетичним настроєм, написані в споглядальній манері. Прекрасним є поєднання природи і культових архітектурних ансамблів. А портрети його вирізняються психологічною характеристикою і колоритом, підпорядкованим загальній тональності твору: “Портрет заслуженого художника Карела Якубека”, “Портрет художника Григорія Чорнокнижного”, “Студентка", “Портрет сина Ярослава”, “Портрет Петра Троневича”, автопортрети, численні портрети колег по роботі.

На відкриття виставки прийшли друзі й шанувальники таланту художника, його родина. Теплі слова про Миколу Черенюка як людину і тводця сказав у вступному, слові директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк. Поминальну молитву прочитали священики Луцького Свято-Троїцького собору. Про ідею виставки, роботу над нею говорила її автор, провідний науковий співробітник музею Тамара Левицька, яка багато років працювала поруч з Миколою Черенюком, була його творчим однодумцем. Спогадами про художника поділилися етнограф і фольклорист Олекса Ошуркевич, директор Луцької дитячої художньої школи Іван Гаврилюк, історик Петро Троневич, завідувач Художнім музеєм Зоя Навроцька та інші. Дружина художника, Тетяна Черенюк, сердечно подякувала всім за організацію виставки, за добрі слова, сказані на відкритті.

Художній талант батька знайшов своє продовження і в молодшому синові, Ярославі, випускнику Волинського інституту мистецтв.

Волиняни і гості Луцька впродовж кількох місяців зможуть знайомитися з творчістю художника Миколи Черенюка.

Євгенія Ковальчук, заступник директора Волинського краєзнавчого музею з наукової роботи