Художник і дослідник Микола Іванович Черенюк (7 листопада 1945 р. село Замлиння Любомльського району Волинської області - 5 червня 2001 р., м. Луцьк) залишив по собі великий творчий ужинок, вивчення якого ще тільки розпочинається. Доробок його налічує понад сотню робіт. Це переважно краєвиди - образи природи та архітектури міста, а також натюрморти і портрети. Вони являють собою довершені реалістичні ком позиції з дещо імпресіоністичним та експресіоністичним потрактуванням. У почерку майстра чітко простежується школа поліграфічного інституту, в якому навчався двічі: вперше у 1964-1973 рр., на факультеті журналістики, вдруге, здобуваючи спеціальність художника-графіка, -1976-1982 рр, Вихованцям цього вузу притаманне загострене відчуття композиції, їх роботи відзначаються динамізмом і декоративністю. їм характерне образне сприйняття світу, його внутрішньої, а не ілюзорної суті.
Пошуки своєї художньої мови у Череню катривали довго. Пройшло ще багато років, перш ніж він зміг у живописних образах виразити свої почуття. Ліричний і емоційний, він або мовчазний у своїх творах, або говорить пошепки, інколи Й кричить. Дуже корисним для розвитку таланту, вдосконалення майстерності було його спілкування з заслуженим художником України Карелом Якубеком. Вони спільно малювали портрети з однієї моделі (“Волинянка. Портрет Ганни Бойко в поліських строях”, 1980-ті рр. ), шукали краєвиди, які б хотілося писати. Карел Михайлович уважно слідкував за творчістю молодшого колеги, його пошуками і експериментами, допомагав конкретною порадою, вчив ремеслу художника. Основною заповіддю, альфою і омегою творчого методу Черенюка, критерієм художніх цінностей стала для нього натура і робота з шпури.
Поступово, оволодіваючи живописною майстерністю, Черешок отримує велику насолоду від вміння і можливості передати зовнішність людини, її характер, розкрити її внутрішній, духовний світ. Вивчає обличчя і любовно, з сердечною теплотою і увагою пише портрети рідних: матері і батька, дружини Тетяни, синів Романа і Ярослава. Він створив галерею портретів своїх сучасників: музейних працівників - “Портрет касира Серафими Скрипник” (1985), художників - Івана Бойка (1975), Карела Якубека (1984), Григорія Чорнокнижного (1984), історика Петра Троневича (середина 1980-х), поета і науковця Федора Степанюка (1990-ті) та лікарів, у яких подовгу лікувався, - людей добре знайомих.
Неодноразово об’єктивно і з серйозним зацікавленням вдиалявся у власне обличчя і малював себе: автопортрети 1970-х, 80-х. 90-х років. В них художник прагнув заявити світу про себе і свою творчість. Вони різні за композиційною схемою, колоритом і технікою, але у кожному з них обличчя митця виражає тривогу, напругу, внутрішню боротьбу і сумніви, які не давали йому спокою до кінця життя. І поставало питання: яку долю посилає Господь Митцеві, чи ту долю він обирає сам? Йому випало жити і працювати в складний час. Але “час, - як сказав поет, - не обирають: в ньому живуть і помирають”.
Майстерність Черенюка - портретиста вражає своєю зрілістю в “Портреті художника Григорія Чорнокнижного” (1984), виконаного в сірувато-блакитній кольоровій гамі. Портрет відзначаться артистизмом, віртуозною легкістю мазка. Написаний моментально і точно, в ескізній широкій пастозній манері, він схоплює найхарактерніше, форму і об’єм моделює кольором, переконливо передає зовнішність портретованого, зображаючи немолодого, сивого, але ще сильного і вольового чоловіка з гострим поглядом виразних сірих очей; розкриває багатий внутрішній світ художника-філософа, магнетизм якого притягував до себе митців Луцька усіх поколінь. Портрет свідчить про неабиякі здібності і великий потенціал автора.
Пейзаж для Миколи Черенюка завжди мав притягальну силу. Є у нього архітектурні види, пронизані поетичним настроєм, написані в споглядальній манері. Це види Луцького замку взимку, влітку, весною, коли буяє молода зелень; вулички і куточки древнього міста над Стиром (“Вид з майстерні на вулиці Молодіжній”, 1978; “Старе місто взимку”, 1986; “Зимовий ранок. Будинки Старого міста”, 1990-ті та ін.).
Але більшість краєвидів (переважно образів природи) таємниче схвильовані, з енергійним і вільним мазком (“Лісове озеро”, 1980-ті; “Осіння ріка”, 1990; “Дочекатися осені”, 1998).
Вражає сила переконання живопису - в передачі стихійного пориву природи в картині “Вітер. Осінь” (1990-ті рр.). Полотно народжує відчуття молодої сили, енергії, прагнення до щастя.
Романтичне потрактування твору спостерігаємо в невеликому краєвиді “На кручі. Пейзаж з церквою” (1990-ті).
Інший пейзаж невеликого формату “Край поліський” (1980-ті) написано в околицях села Замлиння Любомльського району, де художник народився і де промайнуло його раннє повоєнне дитинство. З батьківською землею Черенюк ніколи не поривав зв ’язків. Село на все життя стало оберегом національного духу митця, серце якого билося а ім’я України. "Він не обпалював вогнем, говрів тихо і спокійно”, - скаже згодом директор львівського видавництва “Каменяр” Дмитро Сапєга, інститутський товариш Черенюка.
“Край поліський” - це щемне зізнання митця в любові до Батьківщини. Зовні бідний мотив - масивні кущі дерев на тлі неба з рожевими хмарками, вузька смужка ніжно-салатового берега, лужок, вода написані просто, але несуть в собі особливе епічне звучання. І Іейзаж увібрав у себе багатство високих благородних почуттів, став символом прадавньої поліськоїземлі. Він сподобався Федору Стспанюку, поету і музейнику, який бував у цій озерно-лісовій місцині Волинського краю. Згодом Микола Іванович на зворотній стороні картини напише його портрет (не закінчений).
Вже в лікарні, в переддень смерті, художник з особливою теплотою згадував ще про один дорогий його серцю крайобраз рідної землі пейзаж “Моє село” (1982). високо оцінений колегами-митцями Карелом Якубеком і Петром Сензюком. Мріяв створи і и кілька йот варіантів.
Тут в кращих традиціях класичного мистецтва художник передає особливість української природи - її ласкаву інтимність. До щему знайомі сільська дорога, шо веде до рідного дому, освітлена сонцем оселя в зеленім саду, а у вікні, у вічному чеканні - мати і безкінечна самотність...
Уважне вивчення природи і робота на пленері вплинули на живописну манеру Черенюка. Його художня мова з кожною новою картиною стає більш живою, дивують ефектні кольорові і світлові контрасти (“Осіння мелодія”. 1994; “Разом з містом”. 1997; “Костел дев’яностих’*). Тонке розуміння кольору спостерігаємо в картинах “Пейзажний мотив пізньої осені”, “Весна. Велика вода” (1990-ті).
Художника приваблюють панорамні види, він вибирає високу точку зору, охоплюючи поглядом значні віддалі. Така позиція точка зору зверху вниз - несе в собі небуденність сприйняття, допомагає декоративно організувати простір (урочисто величний пейзаж “Перед грозою. Вид на Святотроїцький собор з Градського узвозу”, 1998).
Незабутнє враження справляє картина “Осіння мелодія” (1994). Мотив її навіяли мальовничі куточки Луцького марку. Майстерно передає художник настрій багряних осінніх дерев, кущів, трав, освітлених сонячними променями. У цьому світлі, кольорових і світлових рефлексах - життя краєвиду, його чари, експресія і настрій.
Поряд з портретом і пейзажем М.Чсренюк завжди захоплювався натюрмортами. Він любив красу, створену як природою, так і людиною. Натюрморти - це одне з найкращих мистецьких надбань художника. Любив скромні польові квіти; квіт, які ростуть на лузі, любив мальви. Ллє найчастіше зображав календули і чорнобривці, які ростуть біля кожної української хати і. по суті, є квітучим символом України.
Працюючи в жанрі натюрморта, Черешок намагається знайти свої особливі прийоми організації натури і її втілення на полотні. Велику роль у створенні цілісного художнього образу відводить фону. Поєднуючи натюрморт з пленером, досягає гармонії предметів з тлом. Майстерність Черенюка - колориста, його постійне прагнення до декоративності яскраво виявилися в натюрморт і "В садку” (1994). який можна віднести до кращих зразків цього жанру. Імпульсивне письмо передає кольорову дзвінкість квітів ніжно-рожевих, кремових, вишневих троянд, зображених у смугастій вазі на круглому білому столі, вкритому різнобарвними пелюстками. Стихія кольору полонила художника, і він моделює форму і об’єм кольором. Активний зеленаво-кремово-рожевий фон ще більше підсилює декоративність полотна. Натюрморт “13 садку” імпресіоністичний за своєю природою, написаний з настроєм, багатий кольоровою гамою.
Талант колориста простежується і в інших натюрмортах художника (“Натюрморт з червоними яблуками”. 1990-ті; “ІІередчуття осені”. 1990-ті).
На 1990-ті припадає розквіт творчості майстра. Це було останнє десятиліття із 55 відміряних йому долею років. Працював з якоюсь одержимістю, не відчуваючи втоми, ніби передчував, що життя доходить останньої межі. Його вже підточувала невиліковна хвороба, а він жив спрагло, хотів скрізь поспіти. Не встиг...
Земне життя художника продовжується у його картинах. Його душа перелилася у твори, в яких навічно застигли натхнення, пізнання, творчий порив.
Тамара Левицька, Ілона Несторук (Луцьк)
7 листопада 2005 року Миколі Івановичу Черенюку виповнилося б 60. Із 55-ти прожитих ним літ доля для творчості відвела йому трохи більше 20. Три останні (1999-2001) він вже важко хворів і не малював.
М І Черешок пейзажист, автор натюрмортів і портретів, виконаних переважно олією. Перші роботи датуються серединою 1970-х. останні - 1998 роком, найбільш плідним у творчому житті автора. Доробок художника налічує понад сотню картин, якими він дуже дорожив і нікому не продавав, лише зрідка дарував. Нині у Волинському краєзнавчому музеї зберігається 13 його полотен. Перші 6 картин було закуплено у автора 2000 року, коли йому знадобились великі кошти для проведення операції у Києві. Згодом, вже після смерті художника, музей придбав ще 7 робіт.
Інші твори, зазначені в каталозі. - власність родини митця. Нині вони знаходяться на тимчасовому зберіганні у музеї. Каталог робіт М.І. Черенюка не повний. Друга частина творчої спадщини не облікована.