Галькун Володимир

Галькун Володимир

1952 23 травня - народився в с. Ропотуха Черкаської області.
1964 - 1971 - навчався в республіканській художній школі ім. Т.Г. Шевченка. Київ.
1971 - 1972 - навчався в Кримському художньому училищі ім. Самокіша. Сімферополь.
1972 - 1973 - художник Кримкурортторгу м. Алушти.
1973 - 1975 - служба в ВМФ.
1976 - художник Волинських ХВМ худ Фонду України

Всесвіт у краплині роси. 1987

Всесвіт у краплині роси.

Молодий ленінець, 1987 10 жовтня.

Ми в майстерні художника. Вона під самісіньким дахом будинку, на горищі. Крізь віконце

зазирає полудень. Окутує світлотінями етажерки з книгами, рами для майбутніх картин, стіни, прикрашені різноманітною атрибутикою. Мимоволі згадую того, хто навчився зупиняти гру світла. Жоржа де Латура. На пам'ять приходить його знаменита і єдина в Радянському Союзі картина 40-х років 17 століття у «У лихваря». Там лічать гроші, відраховують комусь тридцять срібників... Художник «підгледів» і зупинив мить. А що ж зупиняє через три століття його колега із наших часів Володимир Галькун.

Знаю його давно. Бачив, як виростав у творчості, а думках, в очах своїх ровесників. Його обирали президентом клубу творчої молоді. Він організовував, засукавши при цьому і сам рукави, суботники, виїздив на зустріч з робітниками Нововолинського заводу СТО. Хоча чому в минулому часі! Він таким і лишився. Ось примружилися брови і вмить розлетілися в усмішці:

- То з чого почнемо!

- Звичайно ж, із чаю. А ще із картин. Ось із цієї, - я показую на полотно.

На фользі серед зеленотрав'я лежить нехитрий харч: кілька цибулин, огірок, яйце, хліб. Над ними маленький кольоровий метелик заглядається у своє величезне віддзеркалений,

- Я назвав цей натюрморт «На природі»,

- каже Володимир. - А народився він так. Якось за містом я побачив фольгу. Вона лежала на траві. Навколишнє середовище, відображене у цьому су масному матеріалі, видалося незвичним. Переді мною мимоволі постала проблема, може це й голосно сказано, всесвіту. Адже життя, від комахи до галактики, взаємопов’язане і нерозривне. Тут і проблема екології. Одне слово, красу світу можна побачити і в краплині роси. Як ось тут. на картині, де метелик відбився у фользі таємничим Всесвітом.

- Чи значить це, що дана картина випадкова, просто сплеск твоєї фантазії?

- У нас дуже модно робити напівабстрактні речі. їх автори пояснюють це тим, що вони, мовляв, так відчувають світ, їм це подобається, от і малюють. Вважаю, така позиція художника слабко виражена, розпливчата. Чому? Бо тоді можна виправдати все, що завгодно. У даному випадку я свідомо зафіксував себе у цій роботі. Вона, як і кожна .моя картина, - етапна. Не випадково обрано жанр натюрморту. Мені хотілося, щоб картина «нагадувала» роботи древніх майстрів. Ні, не як підробка під старовину - вона має бути сучасною, а у плані досконалого володіння технікою живопису. Адже не секрет, що з часом ми загубили технологію ведення живопису. Етапна у мене й ось ця робота - «Лист з армії». Є уже новий задум, - Володимир показує на портрет, що висить на стіні. - Плідно працюється зараз і в студії вечірнього малюнка, яку створили разом- з Григорієм Петровичем Чорнокнижним.

- Виходить, ти запланував свою творчість на багато років вперед?

- Планувати на багато років вперед не можна. Творчість кожного художника е реакцією на світ, в якому ми живемо. Вона може бути або пасивною, або активною.

- Як ставиться до твоєї творчості дружина?

- Терпимо. У цьому плані, гадаю, мені повезло. Вона бібліотекар.

Вдачею Володимир імпульсивний, запальний. Цікавий спів, розмовник. Любить у природі живий стан, коли все грає і міниться.

Він народився у хліборобській сім’ї, в селі Ропотуха Уманського району, що на Черкащині. Рано залишився без батьків. Тож за друга і порадника стала старша сестра, нині член Спілки художників СРСР Тетяна Галькун. Вона тоді навчалася в республіканській художній школі. То й він склав туди Іспити. Потім були Кримське художнє училище, служба у морській піхоті. Після армії на тиждень приїхав до сестри на Волинь і ось уже і 1 років тут. Працює у художньому фонді. Бере участь в обласних і республіканських художніх виставках.

- Чи вплинула на вибір життєвого шляху сестра? - цікавлюсь.

- Частково. Вона за-стерегла від даремних пошуків, направила у правильне русло.

Маючи життєвий досвід, з чого б порадив розпочати художникам-початківцям?

- З відвертості. Аби проглядалась позиція людини, котра взялася за пензель.

- Від чого хотів би за-стерегти?

- Від байдужості. Це найперший і найстрашніший ворог. Байдужість знищує у людині творця.

- Чи не прояв такої бай-дужості ось цей хаос? - запитую жартома, показуючи на нагромадження різноманітних предметів у майстерні художника.

- Річ в тім, - серйозно парирує Володимир,- що кожен зовнішній безпорядок є внутрішнім порядком. Парадокс? Втім, я дотримуюсь саме такої думки. Середовище, де буває художник, не повинно його сковувати. Людина має почуватись у кімнаті так само вільно, як і в одежі. Зрештою, як жартують древні, щоб щось створити, потрібно мати з чого. Потрібен хаос, - посміхається.

Художник вважає, що краще мати два десятки цікавих книг, аніж одну гарну шафу. Він багато читає.

Із захопленням відгукується про творчість Айтматова, Бека, Маркеса. У живописі його приваблюють роботи Коржева і Учаєва. Епоху Відродження називає часом мистецтва -високого духу, і картини майстрів цього періоду вражають його вірою у «людину. Подобається, і древньоруський період.

- Клуб творчої МОЛОДІ, де ти колись був президентом, розпався... Чи значить це, що для Луцька він непотрібний?

- Ще й як пригодився б! Тепер потрібні не лише об'єднання творчої інтелігенції, але й якомога . більше клубів за інтересами. Адже у нас багато молоді, яка «вбиває» свій час. Клуби - це якоюсь мірою був би стимул, намагання утвердити самого себе.

- «Молодий ленінець» в одному з матеріалів виступив з ініціативою віддати міські кафе у розпорядження «неформальних» любительських об'єднань. Аби молодь могла впливати і на меню, і на інтер’єр, і на музичну програму, влаштовувала дискусії, зустрічі з цікавими людьми. Заступник голови виконкому Луцької міської Ради народних депутатів А. А. Гніздюк та директор комбінату загальнодоступної мережі №1 Г. В. Литвин не заперечують проти цього. Однак зазначають, що ні-хто з молоді до них із подібними пропозиціями не звертаються. Можливо, молодь Проти?

- Я особисто «за» обома руками. Якби це був клуб художників, ми б могли його відповідно оформити, та й про змістовну програму подбали б.

Насамкінець розмови Володимир підходить до під-віконня. на якому розцвів кактус, зриває, схожу на зірку, велику пишну квітку і вручає її як символ щирості і свого творчого кредо для вас, читачі.

Інтерв’ю вів С. Цюриць

С. Цюриць

Живопис

Вітраж

Малюнки та етюди

Фото