Гевелюк Микола

Гевелюк Микола

1935 10.12 - народився в с. Новоподільське (Карнагорове), Березівського району Одеської області. Батько загинув на фронті 1944 року.
1952 - закінчивши семирічку працював в колгоспі, завклубу с. Новоподільське, в районній газеті "Степова комуна".
1953 - 1958 - навчався в Одеському державному художньому училищі.
1958 - 1964 - навчався в Київському художньому інституті. Художник живописець. Педагоги О.П.Ацманчук, Г.З.Крижанівський, М.І.Хмелько, В.М.Костецький, П.Д.Трохименко.
1964 - художник художньо-виробничих майстерень Художнього фонду України в м. Луцьк.
1971 - член Спілки художників СРСР. Рекомендації Кецало З., Крвавич Д., Патик В.
1964 - 1973, 1977 - 1979 рр. був головним художником художньо-виробничих майстерень Художнього фонду України в м. Луцьк.
1989 - Заслужений художник УРСР.
Автор реаліст. пейзажів, натюрмортів, побут. картин, портретів, офіц. творів за фактами рад. історії.
Учасник обл., респ., всесоюз. та зарубіж. мист. виставок від 1965, зокрема:
1967 - республіканська виставка акварелі, Київ, Україна.
1970 - "100-річчю від дня народження Лесі Українки", Київ, Україна.
1980 - "Виставка творів художників західних областей України", Москва.
6 персональних виставок, зокрема:
1970, 1975 - Луцьк. Україна.
1998 - Ковельська Галерея Мистецтв.
Роботи зберігаються у Луцькому ХМ.
11 червня 1999 р. художник помер, похований в м. Луцьк

Твори

Тв.: «Стир розлився», «Вечір у парку», «Полудень» (усі – 1965), «Вітряний день», «Молода волинянка», «Гладіолуси» (усі – 1966), «Колківська демонстрація», «М. Лащевський», «Автопортрет», «Дві волинянки», «Піони» (усі – 1967), «Блакитні сни», «Наше дитинство» (обидва – 1968), «Натхнення», «Ранній сніг», «Омела» (усі – 1969), «Молода мати», «Донечка», «Дівчина в зеленому», «Галина», «Весна», «Лесині казки» (усі – 1970), «Українська пісня» (1971), «Відродження» (1975), «Леся Українка на Волині», «Відлуння» (обидва – 1976), «Молодий Т. Шевченко» (1980), «Маленька Леся Українка на святі Івана Купала» (1983), «Обжинки» (1985), «Герої Чорнобиля», «Слива після раптового морозу» (обидва – 1987), «Літній день» (1989), «Волинь моя» (1992), «Т. Шевченко в Україні» (1993), «Тополиний міраж», «Чарівна осінь» (обидва – 1994), «Гірська казка» (1995); графіка – «Тереблять кукурудзу на насіння» (1964), «Дядько в брилі» (1970-і рр.), «Дівчина в шубці», «На дивані» (обидва – 1970–80-і рр.)

Бібліографія

Літ.:

Виставка творів М. Гевелюка. Лц., 1970; Юрчук А. Сонячна палітра // Рад. Волинь. 1984, 11 квіт.;

Українець Л. Микола Гевелюк – співець Волинського краю // Луцьк молодий. 2000, 20 грудня

Джерело оптимізму Миколи Гевелюка. Волинь. 1999

Джерело оптимізму Миколи Гевелюка. Волинь.

1999 16 грудня

У день народження заслуженого художника України Миколи Петровича у мистецькій галереї Спілки художників зібралися його рідні, друзі, колеги. Не було лише іменинника. Півроку тому він відійшов у вічність, лишивши по собі добру пам’ять, не одну сотню художніх полотен, створених ним упродовж десятків літ, відколи він після закінчення Київського художнього інституту у 1964 році приїхав на Волинь, на роботу саме у художні майстерні.

Добре слово про Миколу Гевелюка мовили голова Волинської організації Національної Спілки художників Володимир Марчук, заступник начальника обласного управління культури Валентин Малиновський, художники Геннадій Тарасенко, Леонід Литвин. А ще до присутніх звернулася вдова художника - Галина. їй було що сказати. Адже в залі багато оригінальних, талановитих робіт художника, котрий не шукав у мистецтві легких шляхів, а йшов своєю нелегкою дорогою. За віком Микола Гевелюк не міг бути солдатом Великої Вітчизняної війни, але вона жорстоко з ним обійшлася. З фронту не повернувся батько, а згодом граната, що розірвалася в руках, скалічила юнака. І він, скалічений сільський хлопець, син колгоспниці-вдови мав у душі таке нестримне, неперебориме бажання малювати, що став студентом Одеського художнього училища, потім Київського художнього інституту, член Спілки художників, а затим і заслуженим художником України.

Певно не випадково у творчому доробку Миколи Гевелюка так багато портретів, художніх полотен, на яких близькі його душі сільські жінки, хлібороби, люди, що пережили страхіття війни, відродили згарища, засіяли землю житом-пшеницею, а, значить, добром. Вони, ці люди, в його хвилюючому триптиху «Хроніка поліського села», в роботі «Дві волинянки», «Обжинки» та багатьох інших, котрі експонуються нині, а то й лишилися репродукціями в популярних мистецьких журналах України, ■ в приватних колекціях і в музеях, школах, закладах культури.

Нинішня виставка особлива ще й тим, що вона наснажена оптимізмом, любов’ю до людей, з якими зустрічався художник і про яких з та- • кою теплотою і щирістю відповідав у своїх живописних полотнах. Вона І ще і як утвердження того, що людина багато може навіть у-непростій і життєвій ситуації, яку їй підносить доля. Знала особисто Миколу Петровича, завжди мовчки дивилася і дивувалася, як він скаліченою рукою тримає пензля. І здавалося, картини він творив не стільки пензлем, скільки серцем. Тому-то вони хвилюють, радують, викликають то щемливі, то болючі, то світлі відчуття.

Одне лише непокоїть: а що буде далі з творчою спадщиною заслуженого художника України Миколи Гевелюка? Будемо сподіватися, що місцева влада разом з родиною художника подбає про те, щоб вона зберегла для наших нащадків.

Анастасія Філатенко

Анастасія Філатенко

Пам’ять друга і щирої людини. Волинь. 2009

Пам’ять друга і щирої людини. Волинь. 2009 №63

Леонід ХВЕДЧУК, художник.

Десять років минуло, як відійшов у вічність заслужений художник України,

наш колега й друг Микола Петрович Гевелюк. Він прожив коротке,

але яскраве життя, наповнене жагою творчості й великою любов’ю до людей

Сільський хлопець з Одещини з дитинства мріяв устати художником. Він успішно закінчує Одеське художнє училище, стає студентом Київського художнього інституту. З теплотою згадував не раз майстрів пензля, в яких учився, зокрема, Г. Крижанівського, В. Костецького, В. Трохименка та інших.

Пригадую, як Микола Петрович приїхав до Луцька у 1964 році й відразу вписався у колектив

волинських митців. Він був залюблений у поліський край, талановито відображав його природу, людей, цікавився історією та легендами краю. А ще, певно, в пам'ять про батька, який не повернувся з фронту, немале місце у його творчості займала воєнна тема. Але Микола Петрович не був баталістом, а, я сказав би, ліриком у своїх картинах на тему війни (“Голубі сни”, “Сторожова тиша”).

Наш побратим працював над темою сучасності і минулого Волинського краю. На виставках експонувалися його роботи “Хроніка поліського села”, “Ми йдемо по землі”, “Українська пісня” та й інші. Звичайно, не обминав він своєю увагою і наших сучасників, відомих і маловідомих людей, . писав портрети, з-під його пензля виходили чудові натюрморти, на яких дари рідної землі. Залишив Микола Петрович свій талановитий слід у монументальному мистецтві, книжковій графіці. Він душею і серцем відчував волинську землю, яка стала другою батьківщиною, а в 1999 році прийняла його до себе як рідного сина. А з нами - його друзями й побратимами - довіку залишиться добра пам’ять про нього.

Пам’яті друга і щирої людини