Корецький Олександр

Корецький Олександр

1919 11 березня - народився в с. Скобелка на Волині в сім’ї церковного старости, підробляв муруванням льохів.
- закінчив місцеву семилітку.
- навчався в іконописній школі Почаївської Лаври під керівництвом відомого іконописця Івана Вольського, художника київської лаврської школи. Співав у великому архієрейському хорі. У Почаєві закінчив ще й три курси вечірньої богословської школи.
1939 - повертається в рідне село.
1941 - служба в Червоній армії.
В пам'ять про батька намалював для Миколаївської церкви села Скобелки ікони "Успіння пресвятої Богородиці", "Святий Володимир", "Спаситель", "Божа Мати".
- чотирнадцять місяців в застінках НКВД, відтак були тортури і десять років таборів у Мордовії за те, що намалював портрет свого двоюрідного брата повстанця Орленка (ним був Федір Янюк із Скобелки).
- коли повернувся розписував храми Тернопільської, Кіровоградської, Львівської областей, Київських соборів, Свято-Вознесенського храму м.Горохова, Печерної церкви Почаївської Лаври, ікони «Божа Мати та її слід на землі».
- до відкриття музею «Козацькі могили» в селі Пляшева Рівненської області реставрував в Георгіївській церкві роботи відомого українського живописця І.С.Їжакевича.
1996 - удостоєний обласної премії імені Йова Кондзелевича.
1997 - «Шевченко над Дніпром», «Щасливе дитинство», «Бій під Милятином», «Розстріляна молодість», «Дитинство Шевченка»
Жив і працював в м. Горохові.
1997 - художник помер

Вернісаж у “Приватбанку” Волинь. 2000

Вернісаж у “Приватбанку” Волинь. 2000 15 січня

Досить оригінально відзначено у Горохові п’яту річницю від дня утворення тут відділення Волинського головного регіонального управління «Приватбанку». З нагоди цього1 невеличкого і ювілею його працівники організу-* вали у приміщенні відділення вис-j тавку робіт художників-горохівчан І Олександра Корецького та Воло-I димира Гетьманчука. j Народився Олександр Іванович у селі Скобелка. Малював з дитинства, а природний хист до малювання переріс у майстерність завдяки навчанню в школі іконопису у Почаївській лаврі. Намічалося подальше навчання у Варшаві, але завадила Друга світова війна. Не здійснилися багатообіцяючі плани та перспективи і по її закінченні. За те, що намалював портрет свого односельчанина-повстанця, ста-лінщина відправила молодого художника на довгі роки до ГУЛАГІ-вських таборів у Мордовії. Але склалося так, що і тут невдовзі отримав змогу малювати. Після виходу на волю увесь свій мистецький талант віддав іконописові, розписам і реставрації давніших розписів храмів Господніх. Незадовго до смерті був запрошений розписувати храми в Єрусалимі, але поїхати туди вже не судилось.

Володимир Гетьманчук, зять Олександра Корецького, народився 1961 року в селі Грушів Іваничі-вського району. У доробку художника - вже багато чудових картин. Зокрема і на козацьку тему. А ще - розписи храмів у Києві, Почаєві, на Волині, Вінниччині, Тернопільщині, в Роси. Витримавши неабиякий конкурс, в 1997 році Володимир Гетьманчук був запрошений на розписи храму в місто Горліци у Польщу. Працюючи там упродовж трьох літніх сезонів, намалював 82 ікони.

Роботи Володимира Гєтьманчу-ка, який за часів СРСР став лауреатом Всесоюзного фестивалю народної творчості, були і на виставках у СІ1ІА та Канаді. На жаль, із однієї такої виставки найкращі картини Гетьманчука (оціночна вартість - 20000 американських доларів) не повернулися в Україну і до сьогодні.

До відкриття виставки творів Олександра Корецького та Володимира Гетьманчука в Горохівсь-кому відділенні «Приватбанку» його регіональне управління видало мальовничий проспект, у якому і перелік найкращих творів обох художників, і їхні фотопортрети та короткі біографічні довідки про кожного.

Тут же було проведено і грошову лотерею по номерах рахунків депозитних вкладів у відділенні «Приватбанку». Хтось виграв 50 гривень, хтось 20 чи 10. Але цікаво те, що майже половина виграшів випала на долю вкладників-пенсіонерів. Для «Приватбанку» ж, схоже на те, доброю звичкою стали підтримка розвитку мистецтва, літератури і художньої творчості.

Петро Боярчук, влас. кор. «Волині»

Петро Боярчук

Олександр Іванович Корецький

11 березня 100 років від дня народження О. І. Корецького (1919– 1997) –українського іконописця Олександр Іванович Корецький народився у селянській родині 11 березня 1919 року у селі Скобелка поблизу м. Горохова, що на Волині. Його батько був церковним старостою, підробляв муруванням льохів. По закінченні семирічки здібний і допитливий підліток, який добре малював, мріяв навчатися в Горохівській гімназії, але змоги такої не мав.. Щасливий випадок вирішив його долю. У дім до Корецьких з Почаєва привезли ризи. Побачивши малюнки Сашка, уповноважений на прізвище Бутейко порадив батьку відправити сина до іконописної майстерні Свято-Успенської Почаївської лаври, аби той опанував секрети іконописного письма. У стінах монастиря йому прищепили велику любов до малярства. Навчався під керівництвом відомого іконописця Івана Вольського, художника київської лаврської школи. Тут він здобув базові знання з рисунка, опанував техніку олійного й темперного живопису, засвоїв закономірності стінопису, композиційні прийоми органічної монументалізації зображення. У Почаєві Корецький закінчив ще й три курси вечірньої богословської школи. Співав у великому архієрейському хорі. На обдарованого юнака звернув увагу сам митрополит. Розмова з ним додала рішучості хлопцю. Перед Корецьким відкривалась реальна перспектива подальшого навчання у Краківській Академії мистецтв. Та Друга світова війна руйнує усі плани. З початком бойових дій Німеччини проти Польщі у 1939 році всіх учнів, котрі не прийняли чернецтва, відправили по домівках. Корецький повертається в рідне село. Нова радянська влада запрошує його до художнього оформлення приміщень виборчої дільниці Горохова. Навесні 1941 року його призивають на службу в Червону армію, а в червні 41 під Коломиєю він потрапляє в німецький полон, звідки дивом вдається врятуватися і повернутися додому. По закінченні війни Корецького помітили. Обласна газета розповіла про нього як про молодого талановитого художника. Про це написала відома в Україні журналістка Олена Рябуха. Невдовзі йому випадає ще один шанс змінити долю. На Республіканському огляді-конкурсі народних талантів у Києві Корецького представляють Павлу Тичині, поетові, академіку, народному комісару освіти УРСР. Рекомендаційний лист Тичини мав би допомогти йому при вступі до Київського художнього інституту і відкрити інші мистецькі світи. І знову не судилося. 31 липня 1947року його заарештовують за зв’язок з ОУН і УПА і 14 місяців утримують у застінках НКВД. Вирок – 10 років сталінських виправно-трудових таборів. Відбував термін у Мордовії, пізніше – в Солікамську. Працював на лісоповалі, під кінець табірного терміну – у створеній гулагівським начальством групі художників, котра займалась оформленням закладів культури і освіти. Навесні 1956 року після 8 років неволі повертається в Україну, на рідну Волинь. 3 листопада 1956 року кримінальна справа була переглянута і Корецького реабілітовано. Починається нова велика сторінка творчої біографії художника. Ще до арешту в пам’ять про батька написав він для Миколаївської церкви села Скобелка ряд ікон: «Спаситель», «Успіння пресвятої Богородиці», «Святий Володимир». «Божа Матір». У кожну з них вклав свою глибоку віру в Бога. Віра зігрівала його в радісні дні, підтримувала в тяжкі й страшні хвилини. Уже наприкінці 1950-х творив для слави Божої у Почаєві і в Берестечку. У розпал антирелігійної боротьби на долю Козацьких Могил випали важкі випробування. Пам’ятки архітектури та приміщення монастирського корпусу, де до 1958 року діяв Свято-Георгіївський скит, було занедбано. Корецький проводив реставраційні роботи у Пляшевій Рівненської області задовго до створення у 1967 році Музею-заповідника «Козацькі Могили» (з 1991 – Державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви»). Працював у центральній споруді архітектурного ансамблю на острові Журавлиха – Георгіївському храмі, зведеному у 1914році за проектом Віталія Максимова як пам’ятник жертвам Берестецької битви. Олександр Корецький повертав до життя настінні розписи й ікони, які належали пензлю видатного українського живописця Івана Їжакевича. А також спільно з почаївським художником Пилипом Трохимлюком, учнем Андроника Лазарчука по лаврській іконописній майстерні, розписував третій ярус Георгіївського храму – балконну церкву святих князів Бориса і Гліба. У 1957 – 1958 роках вони розписали вівтар Борисоглібської церкви, арки та підкупольний простір храму Георгія Переможця. Під куполом, що символізує небо, зображено Богородицю з Ісусом на руках в оточенні херувимів і собор архангелів: Михаїла і Гавриїла, цілителя недугів Рафаїла, помічника в роботі Ієгудіїла, того, що навчає молитві, – Селафіїла, служителя Божих благословіть Варахіїла, а також Уриїла, який розпалює в серцях людей любов до Бога, та «Божої висоти» (з єврейської) – Ієреміїла. Це небесні сили, які охороняють храм і людей у ньому. Ікону «Нагорна проповідь» (1958) Корецький виконав за ескізом Їжакевича. В її основу покладена історія із Євангелія від св. Матвія – нагорна проповідь Ісуса Христа перед народом під час його першої подорожі по Галілеї. Пам’ятка займає великий простір внутрішньої західної стіни другого та третього ярусів храму і має аркоподібну форму. Багатофігурна композиція «Нагорної проповіді» виконана у стриманій кольоровій гамі. Серед інших храмових пам’яток варто назвати: образи преподобних Антонія Печерського і Феодосія Печерського; святих князя Володимира і княгиню Ольгу; святого Федора, князя Острозького; рівноапостольного Мефодія, просвітителя слов’янського; євангелістів Матвія, Марка, Луку та Іоанна. Коли в 60-і роки минулого століття дискутувалось питання, яким бути музею «Козацькі Могили», один із « науковців» запропонував повісити в Георгіївському храмі маятник Москвелла, а настінний живопис, виконаний О. Корецьким, П. Трохимлюком, І. Вольським, зафарбувати. (Вольський розписував у 1910 - 1914 рр. перший ярус храму – церкву святої великомучениці Параскеви П’ятниці). На щастя, переміг здоровий глузд. Нині Георгіївський храм – втілення світлої скорботи і вічної пам’яті українського народу. Значною сферою творчих устремлінь митця була його праця в Почаївській Свято-Успенській лаврі, участь в оздобленні золотоверхих лаврських святинь. Найбільшим успіхом Корецького є монументальні розписи видатної культової пам’ятки – церкви в ім’я преподобного Іова Почаївського. Сюжетами цих малювань стали сцени з життя ігумена Іова Почаївського. Загальна злагодженість елементів художнього оформлення інтер’єру храму справляла сильне-емоційне-враження, демонструючи високий професіоналізм Корецького як головного виконавця замовлення. Останній його дарунок Почаївській обителі – ікона «Божа Матір та її слід на землі», 1990. Упродовж своєї художньої діяльності митець реставрував та оздоблював православні храми багатьох регіонів України: Тернопілля, Львівщини, Рівненщини, Кропивницького, поновлював розписи Володимирського собору у Києві, розписував російські церкви Куйбишева і Бєлгорода. Є його роботи на Кубані, працював художник над розписом Свято-Вознесенської церкви Горохова, любив живописати куполи. Сакральне малярство Олександра Корецького, особливо стінописи Печерної церкви Почаївської Свято-Успенської лаври отримали високу схвальну оцінку знавців культового мистецтва, зокрема вченого зі Львова Василя Отковича. У 1994 році у Музеї волинської ікони в Луцьку вперше було репрезентовано твори двох сучасних волинських іконописців – Андрія Бурбели з Антонівки та Олександра Корецького зі Скобелки. Уже після смерті Корецького його донькою Людмилою Гетьманчук у 2002 році до музею було передано образ преподобного ігумена Іова Почаївського. Величну постать святого зображено на тлі панорамного гірського ландшафту з елементами архітектури. Поряд з релігійним малярством Корецький приділяє увагу й іншим жанрам живопису – портретному, історичному, пейзажному. Іще в 1960-і роки створив великоформатний портрет протидиякона Почаївської Свято-Успенської лаври Стратоніка Синьковського, зобразивши його на повен велетенський зріст. Стратонік (1903 – 1986) – легендарна особистість, володар унікального голосу, неповторної сили басу, аналог якому був один – вокал російського співака Федора Шаляпіна. У роки Другої світової війни йому довірили зберігання церковних цінностей, у тому числі й головну святиню – Чудотворну ікону Почаївської Божої Матері. Портрет Стратоніка, замовлений Корецькому намісником лаври, висів у коридорі обителі навпроти його покоїв. На портретах Корецького – відомі горохівчани: заслужені вчителі Ф.І. Грушковський і В.В. Фещак. Він пише портрети членів своєї родини – дружини Зінаїди, доньки Людмили, племінників Леоніда і Олександра; малює дитячі портрети онуків Юрасика і Сергійка. Вдивляється у власне обличчя. Автопортрет 1946року, написаний ще до арешту, подарував Волинському краєзнавчому музею. Його експонували на виставці автопортретів митців Волині кінця ХІХ – початку ХХІ ст. у Художньому музеї Луцька (2006). Цікавить митця Шевченківська тема – «Шевченко над Дніпром». «Дитинство Шевченка». Трагічним сторінкам Другої світової війни присвячені картини «Бій під Милятином» – розповідь про оди із перших боїв у червні 1941 року та «Розстріляна молодість». Полотно відтворює події з життя його рідного села Скобелка. Вісім юнаків – молодого весняного цвіту, а серед них і брат художника – в останньому прощанні перед дулами автоматів. Є у Корецького й пейзажі. Особливо любив осінь з її розмаїттям барв і відтінків. У 1996 році Корецький став лауреатом обласної мистецької премії імені Йова Кондзелевича. Його ще запрошували розписати храм на Святій Землі в Єрусалимі. Не встиг. Він пішов у Вічність взимку, 4 лютого 1997 року.

Тамара Левицька