Крашевський Юзеф

Крашевський Юзеф

Юзеф-Ігнацій Крашевський *28 липня 1812, Варшава - †19 березня 1887, Женева), письменник, художник, публіцист, видавець, історик, філософ, громадський і політичний діяч, найплодовитіший автор в історії літератури (його літературна спадщина налічує близько 600 томів).
Перебуваючи в Варшаві навчався олійного живопису в Бонавентурі Домбровського. Радився щодо технічних секретів художньої майстерності з Вінцентом Смоковським. Освоївши техніку деревориту ілюстрував власні та інших авторів твори.
1838 - разом з дружиною поселився на Волині. Початково був господарем села Омельне (Луцького повіту), потім в 1840 купив село Городок біля Луцька.
1853 - переїхав до Житомира.
1856 - Ю. Крашевський став директором Житомирського театру.
1859 - родина Крашевських назавжди виїхала з Житомира до Варшави.
1863 - емігрував до Дрездена.
9 березня 1887 - Крашевський помер у Женеві. Похований у Кракові.
Проживши загалом понад двадцять років на Волині Ю. Крашевський написав тут свої кращі твори – «Історія кілка в тині», «Остап Бондарчук», «Історія Савки», «Уляна», «Хата за селом», «Два світи», «Єрмола» та ін. Сюжети багатьох із них пов’язані з населеними пунктами краю – Луцьком, Оликою, Озером, Устилугом та ін., які містять цікаві етнографічні матеріали про життя і традиції мешканців краю. Свої враження про місто Луцьк Крашевський описує так: «Старий Луцьк історичний переді мною, але який бідний, нужденний! Мізерні будиночки дерев'яні, закоптілі корчми єврейські, хатки похилені, нові будівлі без віри в майбутнє, начебто тільки на один день винесені на скору руку; серед них задимлені стовпи спалених селянських обійсть; вулиця дошками дерев'яними вимощена замість бруку - ось що насамперед побачили, а потім небагато чого іншого. Луцьк має своє прислів'я, яке в ньому народилося і зображає його занепад: «А в тому Луцьку - все не по-людськи, кругом – вода, а посередині – біда»...
У багатьох творах Ю. І. Крашевського присутня волинська тематика. Особливо багатий краєзнавчий матеріал містять його праці «Спогади Полісся, Волині і Литви» (1840) та «Волинські вечори» (1859), видані польською мовою. В них він залишив цікаві спостереження про побут і господарювання волинян та поліщуків, про ріки й озера краю (Стир, Горинь, Оконськ, Люб’язь), його міста, містечка і села (Луцьк, Дубно, Остріг, Олика, Городок, Чарторийськ, Колки, Княгинінок, Жидичин, Ківерці, Забороль і т.д.). У волинському краєзнавстві Ю. І. Крашевський залишив дійсно яскравий слід.
Перебуваючи на Волині Крашевський написав цикл творів про історію Великого князівства Литовського. Віршована трилогія про минуле Литви часів Міндовга і Вітовта «Анафеляс» (1840 - 1846)

Цікавлячись колишньою оселею Вітовта, я їхав до Луцька оглянути тамтешній замок і подумати про цього героя. Пан Анатолій В…, мій товариш по мандрах, усім, хто хотів його слухати, розповідав дорогою, що їдемо з візитом до Вітовта.

Після двогодинної подорожі з лівого боку поштової дороги, якою ми їхали, нам завиднілося місто, що лежало в долині над заплавами Стиру, і гора, що ще тримала на собі замок. Здалеку нам гарно представилася кафедра й вежі кількох інших костелів і церков, та очі мої з ненаситною цікавістю були звернені до напівкруглих мурів замку з вежею, які темніли здаля на горі, - замку Вітовта!

Ми пішли під замок; колись він був могутній і витримав не одну затяту облогу. Облитий довкола водою Стиру і Глушця, стоїть на високій горі, яку вода підмиває, і, розливаючись навесні, оточує його широкими виливами, робить неприступним. Краєвид із замкової гори чудовий. Мене застановив добре збережений окільний мур, кілька башт, що ще стоять, вежа – цього всього не торкнувся карб часу, хоча ніхто не дбає про збереження цієї пам’ятки. Я з цікавістю оглянув майстерно вироблені фрамуги, стрільниці, ще цілі зубці: вони просили олівця, наполягали малюнку – але було так холодно! Так холодно, що артистичний запал мусив поступитися тваринному відчуттю холоду – цього разу. З характеру будівлі видно, що теперішній, як його бачимо, замок, не є старшим над XVI століття, але в ті часи був, очевидно, перероблений, поправлений зі старих мурів. Величезна маса цегли ще стоїть і, здається, обіцяє, що триватиме дуже довго, якщо людська воля не заподіє їй ґвалтовного кінця.

Одна з веж замку правила останнім часом за судову вежу, в якій садили fundum. Усередині мурів тепер розташовані в прибудованих приміщеннях деякі судові установи. Я бачив багато замків, але жадний не видався мені таким поважним, таким гарним, настільки промовистим, як цей – може, це ім’я Вітовта додає йому чарунку.

Юзеф Крашевський

Спогади з Полісся, Волині і Литви: історико-краєзнавче видання. Юзеф Iгнацiй Крашевський

Через передмістя Вульку ми в’їхали до міста коло кляштору отців бернардинів, в якому мешкає ясновельможний єпископ луцький. Старий історичний Луцьк був уже переді мною - але який убогий!! Мізерні дерев’яні домки, закіптюжені жидівські корчми, пониклі хатки, нові будівлі без віри в майбутнє, неначе збиті лише на один день, старі, похилені й підперті, поміж них обгорілі стовпи попалених садиб, вулиця, вистелена дірявим помостом замість бруку, - ось що ми найперш постерегли; а потім - мало що кращого. Жиди, що юрбою кидалися на кожного приїжджого, вже пожирали нас очима і з криком забігали нам дорогу, завертали кожен до себе. Не знаю на світі жидів, набридливіших од луцьких: обступають вони, верещать, нападають, ґвалт кажуть купувати, ніби вже на завтра не мають куска хліба.

Тільки-но ми зійшли, як двадцять три бородаті індивіди влетіли за нами до гостьового дому, захвалюючи та підносячи всілякого роду товари. Наостанок прийшов навіть книгар із цілим скарбом друків Манеса, Зимеля, бердичевських і мінських друкарень, розкладаючи все любовно на столику. Жаль, але в його брудних руках я знайшов і свою юнацьку базгранину; і попри популярність, яку це, здавалося, обіцяло, я трохи зажурився: не дивуйтеся, я лежав між кухарем Шитлера і календарями Зимеля! Трудно було побажати собі такого товариства, коли звик бувати в кращому.

Ми пішли під замок; колись він був могутній і витримав не одну затяту облогу. ...Здалося мені, що бачу Ягайла в оточенні польських панів – замисленого, розгубленого, сьогодні він чемно розмовляє з імператором Сигізмундом, а назавтра втікає з Луцька не попрощавшись, бо так захотів Олесницький; здалося мені... - о! Багато мені чого здавалося, аж поки надоїдливий жид з переносним крамиком пробудив мене зо сну, шарпаючи за одяг

Спогади. Полісся Волинь і Литва

Подорожі по Волині

Різне про Волинь

Фото