Красьоха Василь

Хряськ - Івано-Франківськ - Київ

Красьоха Василь

1954 12.03 - народився в с. Хряськ Маневицького району Волинської області.
1965 - 1972 - роки навчання в республіканській художній школі ім. Т.Г.Шевченка в Києві.
1972 - 1978 - навчався в Київському Державному художньому інституті. Педагоги з фаху В.Гурін, О.Лопухов, Л.Вітковський.
1978 - переїхав у Івано-Франківськ.
1984 - член НСХУ.
Учасник всеукр., всесоюз. мист. виставок від 1979. Персон. – в Івано-Франківську (2001, 2005, 2007), Києві, Луцьку (оби­дві – 2004), Рівному, Тернополі (обидві – 2005). Створює пейзажі, портрети. Осн. теми – дорога додому, життя простої людини. Роботи К. вирізняються стриманістю, академічністю, ме­­тафоричністю, гармонією склад. плетива колір. нюансів.
2009 – отримав премію в галузі образотворчого і народного мистецтва, архітектури і дизайну ім. Ярослава Лукавецького – за створення серії творів «Види Покуття, Галичини, Поділля»;
2014 - проживає у м. Київ

Василь Красьоха - живописець, чий талант, не засмічений модною кон'юнктурою, сформувався органічно, як досконалий за формою і вмістом плід. Його обдарування уникнуло надмірностей – як екстравагантного формалізму, так і консервативної завченості художніх засобів, що іноді завчасно спалюють творця та йог ідеї. Він володіє простими, але дуже класичними речами: школою, працездатністю, чутливістю й відкритістю до світу, який завжди переповнений імпульсами для спостережливих людей. Сукупність означеного частково пояснює ту своєрідну динаміку особистої манери Красьохи, з якою він впевнено входить у зрілий період життя-творчості. Збувається згадуваний ним емоційний вислів київського вчителя Василя Забашти: «Малювати так, щоб аж гавкало!».Останні роботи Василя Красьохи не тільки зачіпають пастозною живописною пластикою, але й творять переконливі художні образи з потужною візуальною культурою. Спостерігається обнадійливий процес подолання супротиву матеріалу і техніки. Вони перестають бути самоціллю чи фокусом, а їхній привабливий естетизм гармонійно й доречно працює на вищому рівні авторської концепції творення того, що прийнято іменувати мистецтвом. Подібна справжність підкуповує, роботи художника мають успіх і знаходять відгук у багатьох глядачів

Виставки

Персональні виставки В.Красьохи:

1. грудень 2001 р. - перша персональна виставка в м. Івано-Франківську: «20 років творчої діяльності». Тематичні картини, портрети, натюрморти, пейзажі з натури і опрацьовані в майстерні акти, настроєві начерки 80 - 90 р.р.

2. березень 2004 р. – «50 років», виставка в трьох залах будинку Спілки художників в Києві. Виставлені пейзажі з уяви Полісся, по стежках-дорогах дитинства через поля і луки, околиці села Хряськ.

3. листопад 2004 р. – м. Луцьк, персональна виставка у виставковій залі Волинської обласної організації спілки художників України.

4. січень-лютий 2005 р. – персональна виставка в виставковій залі Рівненської обласної організації спілки художників України.

5. вересень 2005 р. – персональна виставка в галереї «36» м.Київ.

6. листопад 2007 р. – персональна виставка «Надія» у Івано-Франківську.

7. вересень 2008 р. – персональна художня виставка в галереї «Химера» м. Івано-Франківськ.

8. жовтень 2008 р. – персональна художня виставка в галереї «Сливка» м. Львів.

9. липень 2009 р. – персональна художня виставка в галереї «Берва» м. Київ.

10. лютий-березень 2013 р. – художня виставка в галереї Національного університету «Острозька академія» (100 робіт).

Спільні виставки, в яких брав участь В.Красьоха:

1. березень 2004 р. – Всеукраїнська художня виставка до 190-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка.

2. січень-лютий 2005р. – спільна виставка з рівненським скульптором М.Сіваком у виставковій залі Тернопільської обласної організації спілки художників України.

3. лютий-березень 2005 р. – спільна виставка з рівненським скульптором М.Сіваком у виставковій залі Спілки художників Івано-Франківська.

4. травень 2007 р. – регіональна виставка «Карпатський Хребет» .

5. грудень 2007 р.- січень 2008 р. – Всеукраїнська художня виставка в м. Києві, приурочена до Різдва Христового.

6. грудень 2007- січень 2008 р. – обласна художня виставка, приурочена до Різдва Христового в м. Івано-Франківську .

7. березень 2008 р. – Всеукраїнська художня виставка в м. Дніпропетровськ під назвою «Мальовнича Україна».

8. квітень 2008р. – обласна художня виставка до Великодня, м.Івано-Франківськ.

9. червень 2008 р. – виставка «Карпатський Хребет», Галерея мистецтв, м. Львів.

10. листопад 2008 р. – Всеукраїнська виставка у м. Києві, приурочена до 70-ти річчя Національної спілки художників України.

11. травень 2009 р. – Всеукраїнська художня виставка «Мальовнича Україна», м. Чернівці.

12. серпень 2009 р. - обласна художня виставка на тему «День незалежності», м. Івано-Франківськ.

13. жовтень 2009 р. – Всеукраїнська художня виставка до Дня художника, м. Київ.

14. грудень 2009 р.- січень 2010 р. – обласна художня виставка на тему «Різдво Христове», м. Івано-Франківськ.

15. квітень 2010 р. – Всеукраїнська художня виставка «Мальовнича Україна», м. Житомир.

16. грудень 2010 р. – січень 2011р. – виставка на тему «Різдва Христового», м. Івано-Франківськ.

17. травень 2011 р. – Всеукраїнська художня виставка «Мальовнича Україна», м. Київ.

18. травень 2011 р. – обласна художня виставка, приурочена до Дня міста Івано-Франківська (серія етюдів м. Івано-Франківська).

19. серпень 2011р. – регіональна художня виставка «Сусіди», Палац мистецтв, м. Львів.

20. серпень 2011р. – виставка «20 років Незалежності України», м. Львів.

21. грудень 2011 р. - січень 2012 р. – виставка «Різдв’яна», м. Івано-Франківськ.

22. травень 2012 р. – обласна художня виставка до Дня міста Івано-Франківська.

23. травень 2013 р. – обласна художня виставка до Дня міста Івано-Франківська.

24. жовтень 2013р. – Всеукраїнська художня виставка «75 років Національної спілки художників України» , м. Київ

Публікації про автора

Перелік публікацій

Красьоха Василь Андрійович

1. «Земля і небо торжествують», Галина Шеремет, Анонс-Контракт, №1 2002 р.

2. «Атмосфера маминої заполоті», Надія Бабій, журнал «Образотворче мистецтво» № 3, 2002 р.

3. «Красьоха Василь» , Альбом «Художники України», 2004 р.

4. «Розкриваючи таїни буття», Любов Зоріна, газета «Прикарпатська правда», 20 жовтня 2006 р.

5. «Золота осінь Василя Красьохи», Ярослав Яновський, газета «ЗахідПост», №38, 4 жовтня, 2007 р.

6. «Картини, як віра у світ», Іван Костюк, газета «Галицький кореспондент», № 39, 4 жовтня, 2007 р.

7. «Художник, який все життя малює Івано-Франківськ», Варвара Черепій, газета «Вечірній Івано-Франківськ», № 38(87), 25 жовтня 2007 р.

8. Вернисаж из Ивано-Франковщины «Франкодон-2»: мистерия искусства, всеукраинский деловой журнал Меркурий, №12(204), декабрь 2007 г.

9. Альбом. Скарби музеїв України. Івано-Франківський художній музей., стор. 100, 1989 р.

10. Довідково-біографічне видання. Хто є хто на Івано-Франківщині. Видатні земляки. Випуск ІІ, стор. 188, 2003 р.

Публікації в Польщі:

1. «Інтерв`ю з Василем Красьохою», Марта Баранська, журнал «Редута», № 2, 2001 р.

2. «Піотроковські клімати на полотні», газета «Земля Ріотроковська», 28 липня 2006 р.

3. «Види Покуття» , Піотр Кедзієрський, газета «Полонія», №182(18278), 2006 р.

4. «Мистецтво то ціле життя», журнал «Газета Лапська», №22,

14 листопада 2006 р.

5. «Приїхали художники з п`яти країн”, Лукаш Зеп , газета «Тижневик Тухольський», №22 (847), 29 травня 2008 р

Несправний романтик Василь Красьоха

Це було в Тернополі, в січні 2005 року. Побачивши персональну виставку живопису, члена національної спілки художників України Василя Красьохи з Івано-Франківська, зніяковіло відчула себе після сум’ятливих сучасних реалій, що просочуються до нас. В душі щось зірвалося, розкришилося, заповнилося озоном. Виникло бажання залишитися наодинці зі своїми таїнами, в яких притаїлося щось сокровенно щемливе. Крізь мережеве свічення перлинних кольорів, напрочуд гарячих і холодних експресій місива фарб, пробивалися, підкрадалися пульсуюча енергія його живопису. І вже не залишалися усталені передчуття, й на підсвідомості розпочався абсолют ірреальності. Насправді ж, все побачене – зовсім реальне: земля та високий горизонт неба, поле, постаті, - стан одного й того ж мотиву в різні пори року. І все це під настрій, через довільний колір – фактура землі, що дає сприйняття глибини, складна суміш фарб поверх ніжно чистого кольору. Гармонія – контрасти і нюанси. А в композиціях великих форматів – бажання увійти в них аж за уявний обрій.

Так званий «хаос», як називає автор свою творчість, домінує в творах і потребує тривалого споглядання. Природа і людина, тварина і птаха проступають як із спогадів дитинства, так і з свіжих вражень.

Хто ж він такий, митець Василь Красьоха, що викликає спонтанну схвильованість і філігранну розкутість наших почуттів?

Як і всі відомі професійні митці, пройшов протоптаний шлях. Народився в селі Хряськ Маневицького району, Волинської області. Ріс в поліській багатодітній сім’ї. Вразливим був ще з малечку. Повз його очей не проминав жоден поштовх непередбачених явищ у природі, збентежено зважав на все. Носив з собою олівці і аркуші паперу, намагався зафіксувати неповторні миті, а коли потом лилося на нього зворушене різнобарв’я акварельних сполученнях.

Вчився в школі. Незабутній 1965 рік, коли середуща сестричка Марія принесла з села вирізку з газет, про набір у Київську республіканську художню школу ім. Шевченка. Родина зрозуміла, що малому Василькові тільки туди і простеляється шлях. Разом із сестрою Шурою після 4-го класу відвезли малюнки і документи до Києва. На екзамени до столиці вже поїхав сам. Витримав конкурс. Прийняли! Здійснювалося його велике бажання – вивчитися на художника.

В 1972 році вступив до Київського художнього інституту в клас живопису. Академічна наука Київської реалістичної школи тих часів, за фаховим рівнем майстерності забезпечувала свободу індивідуальної творчості її вихованців. Цьому сприяли майстер-класи славетні українські живописці: В.Забашта, Т..Яблонська, О.Лопухов, О.Полтавець, В.Гурін, Л.Вітковський, вводили в складні завдання освоєння законів станкової картини.

У студента-полісянина вже й тоді яскраво пробивався хист пленерного живопису. Дитинство і юність: приїзди на канікули в рідне Полісся, бо потяг до Батьківщини-місцини був неймовірно генетичним.

Вже в його дипломній, багатофігурній композиції «Косарі» - наповнений трептливим дотиком неба і землі, у світло-повітряному середовищі визначалася вишукана еманація пленерного живопису.

У 1978 році – закінчив інститут. По направленню потрапив у Івано-Франківськ. Та смак рідного Полісся, де в покоси падають зірки, не видухає в серці і по сьогодні.

Вживався в галицький колорит природи, звичаї, традиційні сталості і людського щастя, знаходив свої форми натхнення в неповторному й специфічному карпатському передгір’ї, в його легендарній історії й гірських типажах людей. Багато разів виїжджає в гори, вже і не уявляє себе, як там не побувати по декілька разів на рік і не почути оксамитовий голос трембіти.

Виїжджає на моря, захоплюється екзотикою південної природи. Як розумом, так серцем, розуміє, щоб відчути дух морської чи гірської стихії, потрібно старожилом бути.

Яскраво підтверджують його постійний потяг до природи рідного Полісся слова Тернопільського поета Івана Понтія:

« Хутір мій для когось – божевілля

А для мене, Я ж бо його син,

Він моя лікарня і молільня».

В його картинах кінця 70-х, 90-х років «Поліський льон», «Перед грозою», «Ранок на Поліссі», «Вечірній пором» не тільки заворожує купання в поезії природи, але й професійний досвід виробленої ним живописної манери його сфумато. Природний живописець – романтик торкався до всіх жанрів цього виду мистецтва. Та чи не найбільше виобразнює себе в тематичному пейзажі-картині, де все живе в міцній композиційній цілісності й колористичній злагодженості.

Концепція його реалістичного живопису не обмежена усталеною завченістю художніх засобів, які механічно переносяться на полотно.

В його особистих творчих пошуках взірцем вищого прояву мистецької досконалості пленерного живопису служить барбізонська школа, Мілле, Левченко, Серов…

Відчуття щось глобально важливого, висловленого широкою пластикою живописної мови, спонукає до створення епічно-панорамних полотен великих форматів. Навіть зображений окраєць зораної землі, як частинка потужного рухомого її організму от-от виштовхне вулканічний вибух кожної її клітини.

Саме в таких композиціях до -2000 років з’являються суцільні контрасти світлого й темного, широкі, темпераментні накладання теплих і холодних кольорів. Пластична виразність одного й того ж мотиву в першому стані дня чи пори року диктує відносно цього і певний колорит, за яким криється експресивний вираз образу.

Яке ж потужне видовисько, коли від спекотного літа і до пізньої осені димлять торфи в болотах. Часом прилетить біла чапля, або чорний лелека, простоять біля залишків звиклого середовища….і зникають. І все це асоціативно сприймається в картинах Василя Красьохи. Одна з шанувальниць його мистецтва Надія Бабій не могла втриматись від планетарних його картин «Вічна метафора – поле, дорога, самотнє дерево, чи кущ. Людина – колообіг часів і народів, світів і філософій втілені у простому сюжеті. А це – неполишаюча атмосфера маминої заполоті - гармонія складного плетива кольорових нюансів тонких відносин у душі мистця, у зіткненні душі зі світом, в переживанні його душею світу.»

В картинах-пейзажах художник час від часу повертається до одинокої постаті чи групи людей. Бачить в них близьких і рідних. Вони не випадкові: органічні, природні з цим середовищем, доповнюють його, живуть в ньому. Тут і кохана дружина Лариса з двома доньками, батько й мати, бабуся Харитина, сестра Шура, Марія, Таїса – найдорожчі його люди.

Всім серцем і душею притягнутий до рідного волинського Полісся, де все хвилює загострюється відчуттям, глибшає зір. Скільки творчої радості не перестає дарувати батьківський хутір. Навіть робітню створив на батьківськім подвір’ю (зараз в домі живе молодша із сестер Таїса) і при кожній нагоді приїздить туди. З її вікон видно групи дерев на узліссі. Серед них ховаються могилки пращурів – рідних і близьких. І знову ж Корч…

Ловить себе на тому, що з роками по-справжньому хвилюють і захоплюють рідні мотиви і як кожен раз відкриває для себе щось нове. Як казав Пастер: «Чим більше заглиблюється дарами природи, тим більше дивується дивами Творця». Багато працює на природі. Невеликі формати часто тут і завершуються, а неповторність первозданного відчуття трепетно переноситься в картини.

Мотиви знов і знов повторюються, лиш не повторюється в його задумі. Живописне середовище активізується, де кожний, сміливо покладений пласт фарби працює на образ. Поліський хутір стає центром всесвіту, де можна помріяти і пофантазувати в чистих кольорах і безмежних нюансах простору.

Про землю-матінку він знову оповідає своїми полотнами. Ким, або чим вона для нас була, є і має бути. Вона у нас одна. Яка її доля? Хто на ній господар і що буде з нею завтра? Ятриться душа художника. Тому так трагічно обтяжені брили землі, тому так рветься небо й стогне кожна клітина роздертого поля.

Барокова сила щедрої української природи відлунюється в серії «ЇЇ світ» то автор ще й великий меломан, то мимоволі відчутно сприймаєш, як за кожним рухом його пензля пульсує натхнення від музичних мелодій. І якщо портрети, різноракурсні жіночі постаті, виконані в олійному живописі, ускладнені метафорично-символічні вирішення, то серія акріликів підкупляються іскрометним темпераментним малюнком, вільною пластикою покладання фарб. І за цим всім – естетика живописної лави, романтична захопленість, пронизливий ліризм.

Доля сучасного художника, коли він творець, особливо складна. Рівень існування відомий. Щасливий тим, що робить і боїться втратити божий дар. Вимір живопису В.Красьохи в складній інтерпретації реалій, в сучасних пошуках на зіткненні минулого й майбутнього, де його реалістична концепція приходить через абстраговані форми імпресіоністично-експресивного бачення.

Українець за своїм духом, змістом і формою виразу набув в подальшій творчості самобутнього і самодостатнього розвою із зображеним властивого лише йому образного вирішення і розробником власного жанру картини-пейзажу.

Крізь прозоре повітря пленерних пейзажів формує митець своє бачення циклу архітектурних композицій. Запобігає зображень в розумінні «сухого» геометризовано-конструктивного буквалізму споруд. В повітряно-просторове середовище вводить характер епох, стилів, пропорцій. Оживають в русі світла і тіней неспокійні форми барокових соборів, купається у веселкових кольорах золотоверха ратуша, приваблюють фасади будинків австрійського ампіру Івано-Франківська, притягують привабливі старовинні вулички Коломиї, ґонтові дахи церков Покуття, такі своєрідні, історичні містечка.

Не обминає його й вічна тема натхнення-присвята жінці. Його образи – не вишукано ефектні віражні красуні, що миготять з сторінок плейбоївських видань. Вона в нього незбагненна у вищому прояві її божественного єства й поповнена життєвої сили земна мавка. Навіть, дещо модерністичний, широко пластичний живописний хід нагадує класичну рухомість античних торсів, наряджені пишно соковитою фламандською землею утомливо-розквітлі моделі П.Рубенса і мерехтливі у владі світла і кольору імпресіоністичні красуні «живописця щастя» О.Ренуара; захлинаючі крізь пелену веселки «НЮ» Миколи Глущенка.

Відношення до процесу творчого виображення В.Красьоха оцінює своє мистецтво, апробоване у всіх аспектах професіоналізму як осмислення внутрішнього пориву душі. Митець – підсвідомий коментатор соціальних зрушень ХХІ ст. Його великі асоціативно-метафоричні полотна, де на перший погляд – лише небо, ускладнені в широких живописних площинах контрастними кольорами, можна назвати одним висловом: «Складне в простому, просте в складному. Одна із останніх серій картин – як подих, надія на світлу долю відродження України» експонувалася навесні 2005 року в Києві на черговій персональній виставці в залах «Галерея 36».

Василь Красьоха душею, силою мистецтва щиро вірить у здійсненні великих зсувів у своїй державі. Як справжній професіонал намагається бути чесним, несе відповідальність за те, яку роль зіграє його мистецтво у соціальному середовищі, адже творіння художника, це – відбиток епохи, і щоб не говорили, ніяка альтернатива тут не причетна.

В одному з буклетів про творчість В.Красьохи: на тлі сонячних і чорних плям – ніби дорогоцінне розсипане каміння, вихопленні фрагменти з його полотен. Ніби живі частинки космічних зірок згуртувалися в збагаченій палітрі його живопису. І тоді стає зрозумілим, як з цих пісчинок-кольорів народжується планетарність творів В.Красьохи. Вони захоплюють видовищем складного місива пульсуючих фарб, пірнають в душу, пробуджують в тобі грандіозно-вселенське відчуття – і ти вже є невід’ємною частиною цього безмежного всесвіту

Тамара Удіна – член НСХУ, художник, мистецтвознавець

«Власне Корч»

Людина і земля, продовження життя від кореня –складова частина моєї творчості. Як зв’язаний перехід на обрії, від землі до неба – самотній корч у полі. Поодиноке дерево – його можна зрубати, а корч ні. І чим більше його нищать, тим більш зручно він розростається, як українська воля, здобута у боротьбі і скруті. І з кожним разом цей корч інший, несе в собі незбагненну таємницю сили життя і викликає загадкову зацікавленість. Це – горішник лісовий, залишився рости в полі. З його пагонів добра вудка була в дитинстві. З-під куща вистрибне сполоханий заєць, а ранньою весною в його середині пташка звивала гніздо. Поруч ліс, болото, ровець, річка Стир, луг, поля, городина і с.Хряськ, хутір Підлісок.

Все це в’яже між собою далекий, широкий пісковий шлях із стежками. Він – корч – орієнтир для дорожньої людини, чутливий барометр подій. А над високим обрієм завжди те саме неповторне небо.

А що діється в далекому мокрому лузі. Там дивовижні створіння. І рослини якісь особливі. З народних переказів може бути чорний і білий віл. Яке ж потужне видовисько, коли від спекотного літа і до пізньої осені димлять торфи в болотах. Часом прилетить біла чапля, або чорний лелека, простоять біля залишків звиклого середовища….і відлітають. Шкодую болота.

Одинока постать, або група людей. Це мої рідні та близькі. Всім серцем і душею притягнутий до рідного Волинського Полісся, де все хвилює загострюється відчуттям, глибшає зір. Скільки творчої радості не перестає дарувати батьківський хутір. При кожній нагоді з’їзджаємося туди родинами. На узліссі - групи дерев. Серед них ховаються могилки пращурів –рідних і близьких. І знову ж Корч… А про землю, поле, окремі картини. Яка їх доля?

Здебільшого малюю з натури, а також імпровізую – з дитинства

Січень 2008р. м. Івано-Франківськ

Основні твори та література:

Тв.: «Коли співають солдати» (1979), «Вічний революціонер», «На Дністрі» (обидва – 1981), «Ветерани колгоспу “Вер­­ховина”» (1982), «Шахи» (1983), «До­­рога» (1984), «Трудова чверть» (1985), «Ранок на Поліссі» (1986), «Поліський льон», «Урвище» (обидва – 1987), «Перед грозою» (1988), «Косарі», «Земля» (обидва – 1989), «Мати», «Бать­ко» (обидва – 1995), «Рідна сторона» (2001), «Знайомий мотив» (2005), «До­рога додому» (2006), «На покосах», «Жнива», «Сестри» (усі – 2009), «Якимове поле» (2010).

Літ.: Бабій Н. Атмосфера маминої заполоті: Штрихи до портрета художника В. Красьохи // ОМ. 2002. № 3