Латишев Дмитро

1920 - 1991

Латишев Дмитро

1920 22.02 - народився в с. Семенівка, Мелітопольського району Запорізької області. Україна.
1936 - художник портретного цеху "Облфотокінотресту". Мелітополь.
1939 - закінчив вечірню школу. Мелітополь.
1940 - призваний до РККА. Розвідник, стрілок. Поранений 4 рази.
1945 - виписаний з госпіталю м. Баку. Переїхав інвалідом ВВВ в м. Луцьк.
1945 - 1948 - художник Будинку офіцерів с. Затурці.
1948 - 1950 - працює в студії ім. Сидора Ковпака. Луцьк.
1950 - 1951 - працює в студії "ІЗО". Луцьк.
1948 - 1954 - навчався в ВДНТ імені Н.К. Крупської.
1951 - 1965 - художник Волинського обласного кооперативного товариства художників. Голова художньої ради. Луцьк.
1954 - захистив атестат Луцької заочної середньої школи.
1973 - 1991 - художник Волин. худож.-вироб. майстерень Худож. фонду УРСР.
1990 - член НСХУ.
16 республіканських, регіональних та міжнародних художніх виставок від 1952, зокрема:
1980 - "Виставка творів художників Західних областей України", Москва, Росія.
1981 - респубіканська виставка малюнку, Київ, Україна.
1995 - "Людина і світ", Київ, Україна. 4
Персональні виставки, зокрема:
1961, 1969, 1990, 1991 - Луцьк, Україна.
22. 07. 1991 - художник помер похований в с. Гаразджа Луцького р-ну Волин. обл.
Осн. галузі – станк. олій. живопис, графіка (монотипії); жанри – пей­заж, натюрморт, портрет. Правдиво зображаючи життя, Л. прагнув передати гармонійну красу краєвидів, розкрити настрій та духов. світ людей, захоплення красою предметів. На формування його твор. методу гол. вплив справили реаліст. напрям (передвижництво) та при­йоми соцреалізму. Деякі по­лотна зберігаються у Волин. краєзн. музеї (Луцьк)

Латишев Дмитро Латишев Дмитро
Основні твори та література:

Тв.:

живопис – «Дівчинка», «Автопорт­рет» (обидва – 1950), «Змова проти Я. Галана» (1957), «Натюрморт із піонами» (1960), «Сільський пейзаж» (1968).

Літ.:

Каталог другої особистої виставки Д. М. Латишева. Лц., 1969; Лагановський Л. Багатий світ художника // Рад. Волинь. 1985, 5 лип.; Сло­та О. 22 лютого 85 років від дня народження Д. М. Латишева (1920–1991) – волинського художника // Календар знамен. і пам’ят. дат Во­лині на 2005 рік. Лц., 2004

Багатий світ художника. 1985

Багатий світ художника.

Л. Лагановський. Радянська Волинь, 5 липня 1985

В окопах, виритих солдатськими руками на молдавській землі, бійці відчували: командування готує фашистам бойовий сюрприз. Перед наступом - затишшя.

А поки що волею вищого командування сотням тисяч людей відведено години тривожного перепочинку. Чорновусий грузин пише листа в далеку Колхіду. Кремезний, білорус уже не перший раз обдивляється свою каску, пробиту осколком. «Як же це я живий залишився?» - дивується Ясь і показує сталевого шолома Дмитрові Латишеву, хлопцеві із Запоріжжя. Дмитро пробує пальцем гострі краї, дивиться на білоруса і підбадьорливо каже: «Значить, Ясю, ще будеш довго косити конюшину на своїй Гомельщині...».

Латишев віддав каску і знову взявся м'яти сірувату глину.

- А що то ти все ліпиш та ліпиш, - запитав Дмитра завжди мовчазний мордовець, - чи не в гончарі підеш після війни?

- А от виліплю, побачиш! - відказує Латишев і старанно виминає глевку масу.

Бюст Тараса Шевченка згодом був готовий. Дмитро поставив скульптуру, сів навпроти неї і ще раз оглянув її: таки схожий Кобзар!

З війни Латишев повернувся пораненим: круппівська сталь довіку залишила свій слід на його тілі. І тепер не раз згадує березень сорок четвертого, згадує Чехословаччину: її землю він рясно скропив своєю кров’ю. А в Угорщині в поясницю вп’ялася куля. Так і дотепер сидить, нагадуючи про минулу війну, про юність, обпалену війною.

Латишев, той самий Дмитро, який в сорок четвертому виліпив на молдавській землі образ славного сина України, не зрадив Своїй мрії. Він став художником. Якось його шлях пролягав через Мелітополь. Зайшов у місцевий музей, оглянув експозицію. І схвильовано зупинився: його фронтова;: робота, бюст Тараса Шевченка, - виставлена на показ- людям. І.. підпис .хвилюючий: «Цей бюст зроблено нашим земляком, бійцем Д. Латишевим в окопі перед початком Яссько-Кишинівської операції.' 1944 рік>.

Так, важким був шлях і до миру, і до щасливого життя, і до омріяної професії. Дмитро Михайлович тепер трудиться в Луцьку. У його творчій майстерні народилися сотні цікавих полотен - портретів, картин, етюдів, плакатів.

Багата тематика митця. Він пише портрети трударів Волині, колишніх фронтовиків, людей,- які боролися з буржуазним ладом до 1939 року. Дмитро Михайлович любить і знає Волинь, яка йому стала рідною й дорогою. У важкі повоєнні літа саме він організував місцевих художників у невеличкий колектив і спрямував їх на важливу й потрібну справу. Треба було готувати наочну агітацію, силою мистецтва кликати людей на відбудову народного господарства, запалювати на трудові звершення.

Палітра Латишева чесно і на хтось написати листа, в якому погрожував відомстити за це полотно. Я ж відповів новими картинами/ в яких була правда радянського способу життя, сила ідей Леніна.

Кожен день художник проводить біля мольберта або етюдника. І це не просто відпочинок на мальовничій околиці волинського гаю. Праця художника тоді чогось варта, коли вона несе в собі заряд високої ідейності, коли виховує, вчить, несе пізнавальну силу.

Не так давно Дмитро Михайлович зібрав своє художницьке начиння і майнув, як то кажуть, на край світу - туди, де земля дихає вулканами і гаряча вода гейзерів б’є чистим джерелом... г

Камчатку Д. М. Латишев відкрив не лише для себе. Він привіз десятки чудових етюдів про цей дивний край до рідного Луцька, щоб показати цю красу землякам. Виставка викликала тоді щире захоплення волинян.

•- За шість місяців, - розповідає Дмитро Михайлович, - я зустрів на Камчатці . зиму, -: весну, літо, осінь і ще раз зиму. - І що найпам’ятніше, то це зустрічі з радянськими людьми, які несуть трудову вахту на цих величезних просторах, де невимовна краса і сувора природа.

Старі фронтові рани торік знову нагадали про себе. І Дмитро Михайлович відклав пензлі й відправився в новий госпіталь для інвалідів та ветеранів війни. Оглянули ного 'уважні лікарі і запропонували на якийсь час замінити май-стерню на лікарняну палату. .

З багатьма ветеранами - рядовими, офіцерами, колишніми месниками зустрівся тут Дмитро Михайлович. У кожного з них своя доля, свої болючі спогади. А коли виписувався, то підніс у дар госпіталю двадцять одне своє по-лотно. Різні це картини і за темою, і за настроєм-кольори- том, і за розміром. У їх рамки не вмістився весь багатий світ художника-фронтовика. У них - ного думи, мрії, переживання за ; всі повоєнні літа

Л. Лагановський