Левчанівська Ірина

Левчанівська Ірина

17 листопада 1913 - в с. Линів Локачинського району народилася Ірина Олександрівна Левчанівська, краєзнавець, автор багатьох історико-краєзнавчих праць,учасник наукових конференцій. Мати – Олена Левчанівська – була першою жінкою-сенаторкою від Волині у сенаті Речі Посполитої 1922 - 1927 років, батько – Олександр Левчанівський – педагог.
1925 - 1931
- навчалася у Луцькій українській гімназії, училася заочно в українській господарській академії в м. Подєбради (Чехословаччина).
- після Другої світової війни працювала економістом Луцького маслопрому.
з 1960 року – кіоскер в облкниготорзі, військоторзі, облспоживспілці.
1 травня 2011 - Ірина Левчанівська померла, похована в Луцьку.
- член фотоклубу «Промінь» та кіностудії «Волинь». Її роботи відзначені дипломами та нагородами. За фотографіями мисткині можна вивчати історію міста Луцька.
Книги:
«Далеке і близьке» (2000),
«Згадалось мені» (2001),
«Сенаторка» (2004),
«Ще не забулося» (2006);
Фотоальбоми:
«Луцьк у 50-х роках ХХ століття на світлинах Ірини Левчанівської» (2003)
«Мій кольоровий Луцьк» (2004)

Обличчя міста і його душа

Перше моє знайомства з Олександрівною Левчанівською відбулося ще у 80-х роках минулого століття. Ми тоді у педінституті готувалися до проведення наукової краєзнавчої конференції «Минуле і сучасне Волині», присвяченої 900-річчю Луцька. Чекали багато гостей. І, звичайно ж, хотілося, виголосили і прослухали наукові доповіді, а й ближче познайомилися з нашим містом, відчули його красу. І, як засвідчують спогади учасників цієї конференції через багато років, нам тоді таки вдалося цього досягти. І чи не найголовніша заслуга у цьому була саме Ірини Олександрівни. Вона теж виступала з науковою доповіддю. Але справжньою перлиною і окрасою конференції стала розгорнута нею у фойє педінституту фотовиставка, присвячена Луцьку.

Можна було годинами роздивлятися її фотографії, відкривати для себе незнайомі (чи не помічені раніше) риси обличчя Луцька, вгадувати за якимись ледь помітними ознаками те, що було колись навіть на місці нинішнього центру, якого ще тоді не існувало, бачити місто очима її мешканців півсторічної давності, воскрешати з попелу забуття і розрухи те, що колись у ньому було, а пізніше зникло.

Але це не була фотодокументалістика. Точніше - не тільки вона. Бо фотографії Ірини Олександрівни привертали увагу не тільки як унікальні документи про майже 70-річний період у житті Луцька. У кожній з них були і гострота зору справжнього художника, і професіоналізм майстра фотосправи, і, що, можливо, найголовніше, - справжня велика любов до того, що навколо тебе. Інколи могло здатися, що на них зображене щось таке буденне й звичайне, а придивишся уважніше - і бачиш, що не випадково зупинилися на ньому об’єктив фотоапарата і думка, якийсь спогад чи почуття того, хто тримав цей фотоапарат. Цим і відрізняється, мабуть, справжній майстер фотосправи від ремісника чи аматора.

Так відбулося моє знайомство з Іриною Олександрівною Левчанівською - такою, на перший погляд, простою і скромною і разом з тим, якщокраще її пізнаєш, такою інтелігентною і талановитою людиною, яскравою особистістю, живою історією Луцька, справжньою патріоткою свого краю і України.

А. що вона саме така, засвідчує й її біографія. Знайомишся з нею - і знов дивуєшся: скільки потрібно було мудрості і мужності, щоб так любити свій край і вірити в Україну і «за поляків», і «за німців», і «за часів Союзу». І при всіх режимах залишатися самою собою -доброю і щирою, працьовитою і самодостатньою людиною. Очевидно, для цього потрібно було мати усерці "те, те що не вмирає".А для неї як засвідчують її фотографії, це була насамперед невичерпна любов до рідного краю.

Кажуть, якщо людина талановита, то вона талановита у всьому. Сонце не може світити лише у якийсь один бік. Так і у Ірини Олександрівни - її фотографії - це лише один з кольорів веселки її творчості, в якій є і наукові праці, 1 літературні твори, і кінофільми. Її участь у фотовиставках середини 30-х років, що проводилися у Львові, але про які, на жаль, зараз мало хтознає, хоча свого часувони мали загальнослов'янськевизнання, дає нам повне право сказати, що вона стояла біля витоків фотомистецтво Західної України і завдяки своїм роботам вписала своє ім’я в його історію.

Але все-таки, мабуть, найдивовижнішим і найталантовитішим її витвором є саме її життя. Війни і революції XX століття, випробування відомістю і заможністю, а пізніше - репресіями рідних (мама Ірини Олександрівни, що ще у 20-х роках представляла Волинь у сеймі в Варшаві, була заарештована і, як з’ясувалося значно пізніше, розстріляна в 1940 році) і злиднями, важкою селянською працею і сірим повсякденним буттям простого службовця не загасили у ній прагнення до творчості, поваги до людини і любові до свого краю. І тому не випадково до неї постійно тягнеться молодь. Бо такі людські риси, які притаманні їй, залишаютьсясамоцігнними і привабливимив усі часи.

Цей фотоальбом Ірини Олександрівни Лев-чанівської - справжній портрет нашого Луцька, на якому уважний глядач зможе роздивитися не тільки його обличчя, а й його душу.

Арцишевський Р. А., доктор філософських наук, трофесор, член-кореспондеит АПН України

Альбоми та авторські фото

Фото