Лятуринська Оксана

Ліски - Міннеаполіс

Лятуринська Оксана

1902 01.02 - на хуторі Ліс (нині село Хоми) Старо-Олексинецької волості Кременецького повіту Волинської губернії народилася Лятуринська Оксана. Поблизу розташовувався Вишнівець - звідси один з псевдонімів - Оксана Вишневецька. Батько із старовинного французького роду де ля Тур, служив офіцером російської прикордонної застави біля Старого Олексинця. Мати Ганна Лятуринська походила з родини німецьких колоністів. Оксана мала шестеро сестер і братів: Олександра, Антоніну, Гната, Івана, Марію і Федора.
Псевдоніми: Оксана Вишневецька, Оксана Печеніг, Оксана Черленівна.
1920 - навчалась в Кременецькій гімназії імені Івана Сангушко, виховувалась у дівочому пансіонаті графині Блудової, була вих ованкою Острозького Братства.
1924 - переїжджає до Праги. студіювала етнографію та мистецтво в Карловому Університеті, Українській Мистецькій Студії, Чеській Вищій Художньо-промисиловій Школі в Празі.Бере участь у ряді виставок, зорганізованих у Лондоні, Парижі, Берліні, здобуває визнання як майстер скульптурних портретів. Створює Пам'ятник полеглим воякам УНР у Пардубіце (1932), погруддя Тараса Шевченка, Томаша Масарика, Симона Петлюри, Євгена Коновальця. У Празі з'являються її збірки «Гусла» (1938) і «Княжа емаль» (1941) присвячена пам'яті поета Юрія Дарагана.
- 1945 залишає Прагу і переїздить в Ашаффенбург (Німеччина) в табір ДІ-ПІ (переміщених осіб).
- після війни переселилась в США.
13 - го червня 1970 року в лікарні Міннеаполісі від раку легенів померла 68-річна поетка та скульптор Оксана Лятуринська, урна з її прахом похована на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.
Твори:
Памятник
Портрет Магістра Михайла Рудка.
Портрет поета Яра Славутича.
Портрет Де Гана (голандця).
Мініатюри з тематикою побуту та природи.
Серія ляльок
Доля родини Лятуринських склалася трагічно. Після «визволення» брат Оксани Федір Лятуринський був замордований совєтами в Кременецькій тюрмі. Його донька Наталя також була там же ж, зазнавши НКВДистських тортур. Репресовану сестру Марію разом з трьома маленькими донечками депортували до Казахстану, де вона померла з голоду. Доньок врятували людяні казахи і поляки, дали їм хліба і притулок. Нині вони мешкають у Вроцлаві. В Україні лишилися родичі по лінії брата Федора

Епіграма М. Бутовича

О. Лятуринська

Пече нас в серце і печінки

Ця печеніжно грізна жінка,

Пече і бронзу в своїх віршах,

Хоча різьбарка не согірша

Про волинську осінь

Так пам'ятаю нашу осінь!

Ті намиста і зачоси -

начіхрані гречок покоси.

Ввійдеш на ганок і попросиш,

немов не знать якої ласки:

мені барвистої запаски!

Розшитої сап'яном свитки,

з тонкими гаптами намітки!

Хоч оком глянуть на гердани,

мережки, прошви на веляні,

хоч би краплину цих парфумів

із вітрових прозорих струмів! -

З стежок почуєш сміх перлистий,

в корчах знайдеш разок намиста,

і келихи джерел надпиті,

і дзеркало озер розбите