Могилевський Володимир

Ковель - Київ

Могилевський Володимир

13 листопада 1953 - Могилевський Володимир Юрійович народився в м. Ковель Волинської області.
1979 - закінчив Київський державний художній інститут, Факультет теорії історії мистецтв. Педагоги з фаху – Ю. Асєєв, П. Білецький, Л. Міляєва, В. Клеваєв.
Кандидат мистецтвознавства, доцент Національної академії образотворчого мистцтва та архітектури, член національної спілки художників України. Автор пяти книжок, кількох альбомів, численних статей у наукових та науково-популярних виданнях, учасник конкурсів сатири й гумору в Габрово (Болгарія).
Працює в галузі мистецтвознавства, графіки. Основні твори: „Від задуму – до втілення” (К., 1989), „До історії створення ордена Ярослава Мудрого” (К., 1999), „Художній метал в архітектурі Києва кінця XIX – початку XX ст.” (К., 2000), серії „Тихе болото”, „Телефоніада”.
1988 - Член НСХУ.
1990 - Кандидат мистецтвознавства, Доцент НАОМА.
2014 - художник Могилевський Володимир Юрійович помер.
Література:
Могилевський, Володимир Юрійович. Від задуму до втілення [Текст] : нариси, ессе / В.Ю. Могилевський. - К. : Рад. шк., 1989. - 174 с. : іл. - (в опр.) ББК 85.103(2Ук)

Довідка)))

Рід діяльності: художник, який працює на Андріївському Узвозі.

Звання та посади: викладач декоративно-прикладного мистецтва в НАОМА; кандидат мистецтвознавства, доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.

Додаткова інформація: обожнюють студенти! А сам обожнює і знає Київ і особливо, Андріївський узвіз як ніхто!

Мистецтвознавець і майстер карикатури

Юрій ІВАНЧЕНКО,

начальник організаційно-методичного відділу НАМ України

МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ І МАЙСТЕР КАРИКАТУРИ

Більшість його колег-викладачів Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури вважають його за невиправного трудоголіка. Додам, що він вважається ще й невиправним ерудитом. Володимир Могилевський, кандидат мистецтвознавства, доцент Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, член Спілки художників України, крім мистецтвознавства та викладацької роботи увесь свій вільний час присвячує графіці. У цій царині він відомий як майстер карикатури, сатиричної та журнальної графіки й виставляв свої твори

на багатьох виставках різного рівня. А сам він іронічно і не без долі сарказму називає себе «робочою конячкою» біля мистецтва і мистецтвознавства. Та й справді, сотні статей, багато альбомів з його статтями, ряд книжок, зокрема «Художній метал в архітектурі Києва кінця ХІХ - початку ХХ ст.» (2000), «До історії створення ордена Ярослава Мудрого» (1999) стали бібліографічною рідкістю. Зі своїх 60-ти Володимир Могилевський 33 роки віддав роботі в рідній академії. А до цього було п’ять років навчання, праця в галузі реставрації, військова служба в уже неіснуючій країні - НДР… Та хіба тільки це? Двічі складав іспити в Художній інститут, і обидва рази безуспішно. Мріяв стати скульптором, у кращому разі - графіком,

та доля розпорядилася інакше - став мистецтвознавцем. Однак малювати не по

кинув. У студентські роки ніхто до пуття не знав, на якому факультеті Володимир навчається - графічному, театрально-декораційному, реставраційному чи живописному, але тільки не на мистецтвознавчому. Він пояснює це тим, що більше товаришував «з творцями». До графіків ходив після занять на вечірній рисунок, з живописцями - на пленерні етюди, особливо цікаво було з реставраторами. Але й занять з фаху не пропускав. Не обходилося без курйозів. Володимир Могилевський згадує, як поїхав з групою студентів на творчу практику в Прибалтику. А це ж була тоді справжня Європа, не те що Радянська Україна. От хлопці трохи захопилися «туризмом»: у Вільно сподобався університет, де бував у Йонаса Рустемаса

Тарас Шевченко, у Латвії - незрівнянні урбаністичні принади, зокрема картопля

ний шнапс, в Естонії - звісно ж, лікер «Вана Таллінн». Поки студенти поринали

в європейські принади, Могилевський писав етюди з натури, фотографував, вивчав музейні колекції, що були навіть у 70–80-ті рр. минулого

століття не надто заідеологізовані. Йому тепер по-дружньому

докоряють, що замість зосередитися на мистецтвознавстві

(давно міг би захистити докторську дисертацію) він розпорошується на графіку та живопис. Але при тому погоджуються, що мистецтвознавці, які водночас є художниками, - це рідкість, і згадують при цьому Тараса Шевченка, Василя Кричевського, Платона Білецького. Тим більше, що в доробку Могилевського - три монументальні роботи та декоративна скульптура «Нептун» для фонтану в Німеч-

чині, чотири проілюстровані книжки, понад 500 графічних творів, опублікованих

у різних виданнях; також він брав участь у конкурсах сатири та гумору в Габрово (Болгарія), в багатьох мистецьких виставках, шість із яких - персональні. І все це, за його словами, йому потрібно для того, щоб спілкуватися однією мовою з художниками.

Щодо основного, мистецтвознавчого, фаху, то тут не все так уже й погано

у «данському королівстві»: шість книжок та альбомів, численні статті в наукових збірниках і періодиці з питань образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва й архітектури. Він підготував близько 100 мистецтвознавців кваліфікаційних

рівнів «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». Серед його учнів - кілька кандидатів

мистецтвознавства, один кандидат архітектури і один доктор мистецтвознавства.

До того ж усюдисущий трудоголік Могилевський написав 20 сценаріїв телепередач та два сценарії документальних фільмів. Не кажучи вже про кандидатську, яку

захистив у Москві, та звання доцента. А в Спілку художників СРСР у радянський час було вступити ой як нелегко…

Сам він не без самоіронії й гумору згадує про один мистецтвознавчий курйоз:

«Тривав конкурс на кращий проект ордена Ярослава Мудрого. Біжу до студентів, бо маю проводити практичні заняття. На вході до академії зупиняє мене професор Валерій Швецов - один із фаворитів конкурсних перегонів. Каже, що треба зробити пояснювальну записку до проекту, виконаного, на жаль, уже покійним, професором Олександром Івахненком. Обсяг - максимум дві сторінки (журі більше

не читатиме). А я ж не геральдист і не фалерист. Та завдяки Олені Масленковій, яка мене проконсультувала, за якихось 20 хвилин написав «пояснювальну записку», в обсяг вклався. Наступного дня конкурс. Пізніше В. Швецов розповідав, що коли Д. Табачник прочитав цей опус, то зробив з нього копію на ксероксі. Післяконкурсу вийшов збірник «Державні нагороди України», в якому мій текст повністю увійшов до статуту ордена Ярослава Мудрого».

В. Могилевський. Квартет камерної музики Володимир Могилевський вважає себе щасливою людиною, хоч у родині ка

жуть, що він невдаха. Мав можливість спілкуватися з корифеями українського образотворчого мистецтва - В. Касіяном, М. Глущенком, С. Шишком, П. Білецьким,

О. Лопуховим, В. Пузирковим; протягом майже 30-ти років йому пощастило пра-

цювати й спілкуватися з професором Юрієм Асєєвим - як студент, співробітник на його кафедрі, аспірант. Могилевський, на щастя, може усамітнитись у невеличкій, але відомій багатьом майстерні на Андріївському узвозі, наповненій його творами, книжками та затишком. Він з властивим йому гумором любить підкреслювати, що живе майже за Чеховим, котрий полюбляв казати, що має законну дружину - медицину і коханку - літературу, періодично навідуючись то до одної, до до іншої. Йому вже шістдесят, але він, не набувши статків, пишається тим, що має: широкі знання та повага студентів і співробітників академії, а ще те, що є в нього дві улюблені пасії - мистецтвознавство та мистецтво - й обидві вони доповнюють одна одну. Конфліктів між ними, здається, ще не було

Юрій Іванченко