Миронченко Анатолій

Миронченко Анатолій

1939 10 листопада - народився в с. Яхнівці Волочиського р-ну Хмельницької області. Батько Нестор Несторович директор місцевої школи. 1941 пішов на фронт. Мама анастасія Федосівна усе життя пропрацювала ланковою.
1955 - після закінчення семирічки поступив у Яворівське училище художніх ремесел.
1959 - закінчив Яворівське училище художніх ремесел. Став майстром художньої різьби шостого розряду.
1959 - розпочав трудову діяльність у луцьку в артілі "Перемога" в якості столяра.
1963 - 1965 - служба у рядах Радянської Армії.
1965 - повернувся на луцький меблевий комбінат фанеровщиком 4 розряду.
1973 - 1976 - заочно навчався у Львівському технікумі механічної обробки деревини. Працював інженером технологом.
1977 - художник Волиньдерева. Луцьк.
1975 - Заслужений майстер народної творчості УРСР.
2001 - вийшов на пенсію

75 років від дня народження А. Н. Миронченка (1939) – заслуженого майстра народної творчості України

Анатолій Несторович Миронченко – майстер художньої деревообробки, – людина з неординарними здібностями і талантом. Народився він на Хмельниччині, у селі Яхнівка Волочиського району. Дитяче захоплення малюванням у шкільні роки

згодом переросло увисоку професійну майстерність.

Художню освіту Анатолій Миронченко здобув у Яворівському училищі декоративно-прикладного мистецтва (Львівська обл.). При допомозі досвідченого педагога Сави Миколайовича Мельника, якого і зараз з теплотою та вдячністю згадує майстер, він не лише удосконалився як художник, але і виявив неабиякі здібності до різьбярства. Цьому сприяли і різноманітні виставки майстрів народного мистецтва, на яких найбільш вражаючими для молодого художника були справжні мистецькі шедеври різьбярів-гуцулів. Скриньки з елементами гуцульських орнаментів, скульптури з дерева, оригінально виконані портрети на дереві викликали зацікавлення у всіх любителів художньої різьби. Дипломна робота молодого майстра,

скульптура Олекси Довбуша, стала справжнім витвором мистецтва і отримала одностайне схвалення педагогів навчального закладу.

Після закінчення училища доля закинула Анатолія Нестеровича до Луцька, де він мешкає донині. З 1959 року молодий художник працює у сувенірному цеху меблевого комбінату. Талант і наполегливість принесли А. Миронченку визнання. Він – лауреат багатьох фестивалів народного мистецтва. Його роботи неодноразово завойовували призові місця. У 1966 році на республіканській виставці народної творчості різьбяреві було присуджено другу премію за скриньку «Тарас Шевченко», а наступного року – третю премію за скриньку «Луцьк». Найбільш плідними у творчому житті майстра стали 70–80-ті роки ХХ століття. У 1970 році за творчу працю та мистецькі досягнення Анатолій Миронченко нагороджений дипломом та золотою медаллю, а у 1975 році удостоєний почесного звання «Заслужений майстер народної творчості України». У цей період було організовано і першу персональну виставку, на якій демонструвалися кращі роботи різьбяра, виготовлені за його власними ескізами.

У Волинському краєзнавчому музеї з нагоди 60-річчя від дня народження майстра (1999 р.) була організована виставка «Візерунки на дереві», на якій демонструвалося 24 оригінальних твори. Робота «Стара сільська хата» була подарована музею і поповнила фонд декоративно-прикладного мистецтва. У листопаді 2007 року картини з дерева Анатолія та Сергія Миронченків експонувалися у музеї на виставці робіт сучасних волинських майстрів «Художня деревообробка на Волині».

Упродовж усього творчого життя майстер плідно працює. Тематика його робіт значно розширилася. Колекція поповнювалася портретами, картинами природи, етюдами та натюрмортами, які майстерно виконані із застосуванням особливих авторських технік, де використано найрізноманітніші види різьблення, аплікація, інкрустація, напилювання тощо.

Реалії сьогодення, шалений темп розвитку нових технологій у різних галузях науки і культури не оминає і митців, змушуючи їх мислити і працювати в новому руслі, створюючи щось нове, креативне, що не залишало б байдужими споглядачів, заставляло думати і оцінювати. Останні п’ять років майстер працює з використанням видів різьблення рельєфу і барельєфу у роботах на різноманітну тематику: картини природи, люди, події… У зображуваних сюжетах майстерно

передаються світло і тіні, які підсилюють об’ємність композиції, створюючи ілюзію простору і матеріальності предметів, а величні рами додають творам довершеності. Нині Анатолій Нестерович працює над роботою в пам’ять всім розстріляним патріотам землі Волинської біля стін Луцького замку, за допомогою якої прагне передати монументальну велич замкових веж і відтворити дух трагічних сторінок історії краю.

Більш, ніж за півстоліття творчих пошуків, Анатолій Миронченко блискуче оволодів всіма відомими техніками різьблення, його роботи відзначаються високою культурою виконання, стилістичною послідовністю, широким діапазоном технологічних експериментів. Творчість стала його життям, а життя творчістю. Та найбільше майстер гордиться тим, що поруч з ним працює син Сергій, який перейняв від батька любов до мистецтва. Скульптура, церковні іконостаси, каміни та меблі – далеко не повний перелік його робіт. Надзвичайно тішать і онуки, найбільшим захопленням яких є малювання.

Анатолій Несторович Миронченко називає себе щасливою людиною. Він зумів досягти у своєму житті визнання, високих вершин майстерності та передати свій талант нащадкам. Його роботи є окрасою приватних та музейних колекцій в Україні і за рубежем.

Література:

Народне декоративно-прикладне мистецтво Волині : буклет. – Луцьк, 1991.

Гатальська Н. Матеріали до словника-довідника «Майстри народної творчості Волині» / Н. Гатальська, Н. Кузьмич, Т. Хомова // Минуле і сучасне Волині й Полісся : народне мистецтво і духовність : матеріали Другої Волин. обл. наук.-етногр. конф. – Луцьк, 2005. – С. 191–192.

Про А. Миронченка – с. 197–198.

Бондаренко О. Різьбяр / О. Бондаренко // Рад. Волинь. – 1971. – 26 лют.

Горнич В. Різьбяр / В. Горнич // Рад. Волинь. – 1968. – 18 жовт.

Пригадаймо, у ці дні колись : шляхи-дороги майстра нар. творчості // Волинь. – 1999. – 11 листоп.

Приходько В. Ви знаєте, як дерево говорить?.. : Заслужений майстер нар. творчості УРСР А. Н. Миронченко // Робіт. газ. – 1990. – 16 верес. – С. 4.

Мірошниченко-Гусак Л. А. 10 листопада 65 років від дня народження А. Н. Миронченка (1939) – заслуженого майстра народної творчості України / Л. А. Мірошниченко-Гусак // Календар знаменних і пам’ятних дат Волині на 2004 рік / упр. культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. краєзн. музей ; Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки ; ред. Е. С. Ксендзук ; відп. за вип. А. М. Силюк, Л. А. Стасюк. – Луцьк, 2003. – С. 105–106

Тетяна Хомова

Дошка для «борошна», «борошно» для картин. 1999

Дошка для «борошна», «борошно» для картин

Аверс прес. 9 грудня 1999.

Лариса Солтисюк

Здалося, що на витесаній зі шматка дерева картині ожив волинський пейзаж, а очі лані були такими добрими і ніжними. Вперше роботу народного майстра України Анатолія Нестеровича Миронченка я побачила у Волинському краєзнавчому музеї6 він її подарував.

Кажуть, що справжня сутність людини розкривається в праці, за звичною справою. У майстерні Анатолія Нестеровича - творчий безпорядок. А запах дерева був по-особливому приємним. Вперше спіймала себе на думці, що ніколи не повірила б що деревина може так перевтілюватися в руках майстра в неповторні візерунки. Так кортіло побачити, як вони створюються... Анатолій Нестерович не скупився, показував геть усе. Технологія виготовлення подібних картин досить складна. З ліній штрихів, виямок на дереві постає чарівна природа. Ніби опиняєшся на лісовій галявині. Виявляється, дошку можна перемолоти на «борошно». А кожна порода дерева має свій колір, відтінок і властивості. Вже з цього «борошна» й твориться ця краса.

Анатолій Нестерович має учнів, а найголовніше для нього те що син успадкував батькову справу. Хоча їхні погляди нерідко розходяться... Майстер переконував, що копіювання в мистецтві недопустиме.. Не про ремісника ж йдеться.

На долю Анатолія, Нестеровича випало чимало випробувань. Народився напередодні війни. Зазнав чимало лиха. Ні війни він не пам’ятає, не пам’ятає, свого батька. Його, сільського вчителя, влітку 1941 забрали на фронт. І вже коли бомбили Київ, родина у Хмельницькій області отримала повідомлення - пропав безвісти... Незважаючи на труднощі, матір допомогла трьом дітям здобути освіту.

Анатолій у 15 років покинув батьківську хату бо пішов працювати на Волинь. З дитинства полюбляв обробляти дерево.Яворівське училище дало багато теоретичних знань, з’явився свій «почерк» у роботі. Коли зустрів дівчину, свою майбутню дружину з Любомльського району, то усією душею прикипів до Волині.

Анатолій Нестерович невтомний трудівник. З ранку до вечора він працює в майстерні. Виготовляє вироби на за-мовлення і для душі. Він постійно в роботі. А як же відпочинок? А відпочинок для нього асоціюється з простим олівцем в руці і аркушем паперу на лоні природи. Коли настає осінь, якісь особливі перевтілення відбуваються в його душі. В парку, серед багряно-жовтого золота природи з'являються нові думки, визрівають ідеї. І таке приходить життєве піднесення, що на мить здається, ніби ‘заново народився, і немає за плечима життєвого тягаря. Осінь в його житті особлива, як і він у цю пору.

"' Анатолій Нестерович глибоко вболіває за долю нашої країни. Він переконаний, що молодь створить майбутнє, гідне українців. Цей невгамовний, сповнений задумів оптиміст, натякнув, що не підтримують у нашій країні талантів.

У цьому році народний майстер відзначив 60-річний ювілей. А до дев’ятої річниці незалежності України готує виставку власних робіт.

Лариса Солтисюк, «Аверс-прес»