Паола Утевська, Дмитро Гарбачов. Журнал «Всесвіт» № 7. 1986 р.
Журнал «Всесвіт» № 7. 1986 р.

АНДРІЙ РУСИН

У каплиці Люблінського замку закінчуються тривалі реставраційні роботи над фресками, виконаними 1418 року українськими живописцями на замовлення короля Ягайла. 1983 року у Польщі з'явилося грунтовне дослідження А. Ружицької-Бжизек, присвячене цим творам. 3 огляду на це можна краще уявити образ автора розписів майстра Андрія Русина з Волині.

Ім'я цього художника дійшло до нас із далекого минулого. Він, певне, народився на Україні, можливо, на Волині, тому і звався Русином. Жив у Луцьку, там уславився, як рисувальник. Та більшість створеного ним збереглась у Любліні. Ці фрески можна побачити і сьогодні, хоча відтоді, як майстер Андрій працював у Люблінському замку, минуло п'ять сторіч. Замок належав польському королю Владиславу II Ягайлу і на його запрошення разом з Андрієм прибули ще двоє художників — Кирило, теж з України, та Гайль з Перемишля.

Більшість фресок Люблінської каплиці нагадують ікони староруського письма. Але тільки нагадують.

На стінах каплиці поряд з фресками на євангелічні сюжети художник увічнив і образ свого мецената, героя Грюнвальдської битви: на білому здибленому коні — струнка, худорлява постать Ягайла. У правиці король впевнено тримає тонкий спис, у лівій руці — уздечку. Ягайло в польській короні, але одяг на ньому литовський. Легко сидить він у сідлі, до речі, руському. Корону і спис підтримує ангел — оце і все, то є на портреті від іконопису.

Картина надзвичайно динамічна. Стиль Андрія Русина — експресивний, характерний для кращих художників того часу, для Феофана Грека та Андрія Рубльова.

Обличчя вершника, на жаль, стерлося, та на другій стіні каплиці Ягайло зображений крупнім планом. Портрет відтворює не лише риси обличчя, але і характер короля — рішучий, вольовий.

Інша велика композиція "Суд Пілата". Це картина яку можна віднести до історичного жанру. Якби не німб навколо голови, Ісус - звичайна, дуже змучена людина. Його оточують руські воїни. Міцні мури, повз які йдуть підсудний і його конвоїри, символізують римську державність — безжально розчавить вона кожного непокірного.

Пілат міг би врятувати безневинного, та, судячи з виразу його обличчя, він не має наміру втручатись у долю поневолених Римом людей. Він “умиває руки в прямому і переносному розумінні. На картині Пілат і справді миє руки в посудині, що її запобігливо тримає перед ним слуга, і байдуже слухає наклепника, який щось гаряче шепоче йому на вухо.

Біблійний сюжет вичерпано. Та художник цим не вдовольнився, Придивимося уважніше до Пілата. Андрій Русин почепив на голову римського намісника карикатурно збільшену корону німецьких кайзерів, які здавна мріяли про "дранг нах остен". Деталь на той час надзвичайно злободенна, адже в битві біля Грюнвальда під прапором Ягайла стояли пліч-о-пліч поляки, литовці, росіяни, білоруси, земляки Андрія Русина — українські воїни і навіть татари.

"Таємна вечеря". Цей сюжет привертає увагу багатьох художників, і серед них чи не найславетніша в світі фреска — "Таємна вечеря" Леонардо да Вінчі. Андрій Русин відтворив традиційний сюжет по-своєму, стіл, довкола якого сидять апостоли, — справжнісінький "натюрморт з рибою". Віддалік гурту — Іуда: на плечі в нього примостився чорний-чорнісінький чорт. Кольорову символіку легко відгадати — чорна душа запроданця. Це бісеня не з євангелія, а з українських народних казок. Спираючись на фольклорні джерела, майстер Андрій змальовує “нечисту силу” дещо іронічно.

Ми не збираємось порівнювати Андрія Русина з його славетним тезкою Андрієм Рубльовим. Та, говорячи про "Троїцю" з Люблінської каплиці, мимоволі пригадується шедевр Рубльова. в якому вражає болісне відчуття непоправного горя, відстороненість "неземних" дум.

"Троїця" Андрія Русина написана простіше, вабить життєрадісним, життєствердним началом. Йдеться не про міру таланту, а про світогляд митця. Його ангели, якщо відібрати в них німби і крила, — звичайні люди, не легендарні персонажі. Вони зайшли до Авраама, і той разом з дружиною пригощає їх вечерею. Все, що стоїть на столі, виглядає реально, апетитно. Знов натюрморт. Трагедійність теми залишилася за лаштунками цієї сцени.

У сучасному мистецтві кіно, в телебаченні існує прийом подвійної експозиції, коли на екрані одночасно бачимо події, хронологічно віддалені одна від одної. Щось подібне зробив у XV сторіччі Андрій Русин. Картина зветься "Синє успіння" й експонується тепер у Третьяковській галереї в Москві. На тій самій дошці зображена Марія мертва і Марія, яка воскресла. Подвійна експозиція триває: на похорон звідусіль поспішають апостоли, використовуючи як "транспорт" перлисті хмаринки, "пілотовані" небожителями. Це у горішній частині полотна. Внизу — ті самі апостоли вже приземлилися. і, схилившись над труною, оплакують померлу.

У "Синьому успінні" Андрій Русий виступає як блискучий колорист. Контрасти теплих і холодних тонів — світло-зелених і рожевих, синюватих і жовтогарячих, блакитних І червонястих — породжують

атмосферу неспокою, драматичної напруженості.

У Києві, в музеї українського мистецтва, серед кращих творів середньовічного живопису, експонована картина невідомого майстра під назвою "Луцька Марія". Чи не робота це самого Андрія Русина або когось з його учнів? Кирило. який працював у Любліні, навіть залишив на одній фресці свій підпис — "Кир". Є напис і на стелі, яку він розмальовував. Може, "Луцька Марія" — його робота? До речі, в написах на стінах Люблінської каплиці не раз зустрічаємо українізми, а під зображенням одного з апостолів замість старо-словенського "Марк" читаємо українське "Марко". В цьому немає нічого дивного, адже Андрій і Кирило — обидва з України.

У тому ж київському музеї є ще одна картина — "Георгій Змієборець". Те, що вона створена учнем Андрія Русина, не викликає сумніву. На картинах часів пізнього середньовіччя майже постійно присутнє "архітектурне тло". Фон, на якому розгортаються події "Георгія Змієборця" підказує нам. то створено полотно не в Києві, а в Польщі. Не палати київських князів постають на задньому тлі картини, а готичний замок з вежами, флюгерами, штандартами. З вікон замку визирає чимало глядачів, серед них король, королева, королівський блазень, герольд.

Біля воріт застигли лицарі в середньовічних металевих панцирах, Сцена двобою, який за легендою відбувався у ІІІ столітті, дивовижно помолоділа, осучаснилась, звісно, коли вважати "сучасністю" XV століття. А двобій нагадує лицарські турніри, то їх міг спостерігати тогочасний художник. Він створив образ героя-юнака і використав для своєї роботи чисті святкові фарби, життєрадісний, свіжий колорит.

Тінь Георгія нагадує коня з портрета "Ягайла" хоча нема тут характерної для майстра Андрія експресії, динамічності.

Середні віки та мистецтво того часу не можна характеризувати однозначно, як і все тогочасне життя. Християнська релігія проповідувала аскетизм, відмову від радощів життя. Її герої — страдники, пустельники-анахорети. Постаті святих мучеників, створені численними іконописцями, — худющі, виснажені, часто-густо вкриті виразками.

Проти цих відлюдницьких ідеалів повстали гуманісти Ренесансу. У часи Андрія Русина їхні голоси лунали дедалі голосніше. Андрія вже торкнувся подих нових часів, нових ідеалів. Він чи не один з перших митців, який, нехай ще помірковано відходить від аскетичного мистецтва християнської церкви, стверджуючи життя без страждань і мук, інколи інтерпретує євангелічні сюжети досить вільно, навіть злободенно.

Паола Утевська, Дмитро Гарбачов.

Журнал “Всесвіт” № 7. 1986 р.