Шингур Віктор

Шингур Віктор

1939 23.07 - народився в с. Воскресенка (Чапаєвка)Пологівського р-ну Запорізької області. Україна.
1954 - 1958 - нвчався в Київській Республіканській художній школі ім. Т.Г.Шевченка.
1958 - 1964 - навчався в Київському державному художньому інституті. Педагоги з фаху К. Трохименко, В.Костецький, В.Забашта.
1964 - переїхав на постійне проживання в м. Луцьк.
1971 - член СХ СРСР.
28 листопада 2008 - художник помер, похованив м. Кременчуг.
30 - авторських монументальних творів на Волині і 4 у співавторстві.
Учасник республіканських, регіональних та міжнародних художніх виставок, зокрема:
1964 - зональна художня виставка, Львів, Україна.
1970 - "100-річчю від дня народження Лесі Українки", Київ.
1980 - "Виставка творів художників західних областей України", Москва.
Персональні виставки, зокрема:
1985 - Луцьк. Україна.
Основны твори:
1967 - "Сонце повітря вода"
1970 - "Земля планета життя"
1973 - 1976 - "Людина і технічний прогрес". Pозпис в Будинку науки і техніки м. Луцьк, темпера, 103 м3.
1969 - "Гімн спорту" співавторство з І. Литовченком, сграфіто в дитячій спортивній школі м. Луцьк, 100 м2.
1977 - "Робітники".
1980 - Реллєф "Земля - планета життя, планета розуму, космос" в кінотеатрі "Промінь" м. Луцьк. 6000х12000.
Картини:
1986 - "Перед св'ятом", "Подвиг Карпа Дячука", "Провулок", "Весна".
- Четверг, базарний день.п.о.75х39
Портрет Алли Круглей. к.о. 115х70
1976 - Травень. 100х85, п.т.
Від Радянського інформбюро. 150х100, п.о

75 років від дня народження 8. і. Шингура (1939-2008) - українського художника. КАЛЕНДАР знаменних і пам’ятних дат Волині на 2014

Віктор Іванович Шингур народився 23 липня 1939 року в селі Чапа- євка Запорізької області. Початкову художню освіту здобув у Київській Республіканській художній школі імені Т. Г. Шевченка (1954 - 1958). Про-довжив навчання на живописному факультеті Київського державного художнього інституту (1958 - 1964). З 1964 до 1986 року проживав у Луцьку, працював у Волинських художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР. Член Спілки художників УРСР з 1971 року.

Головні творчі здобутки Віктора Шингура пов'язані з монумен-тально-декоративним мистецтвом, яке в Україні в 60 - 80 - ті роки XX століття набуло великого значення. Його настінні розписи в екстер'єрах та інтер'єрах громадських споруд Волині, мозаїчні та керамічні панно, рельєфи втілюють і пропагують соціальні і філософські ідеї часу, увічнюють події Другої світової війни. Він - автор ЗО монументальних творів, у яких прагнув відійти від прямолінійного копі¬ювання життя, звертався до символічних образів, поетичної інтерпретації навколишнього світу.

Яскравий художній образ В. Шингур створив у співавторстві з київськими митцями А. Воробйовим і!. Литовченком (панно «Спорт» в обласній дитячо-юнацькій спортивній школі, м. Луцьк, 1969 р.; сграфіто, рельєф, кольоровий камінь). Тут могутня пластика живопису зливається з пластикою архітектурної конструкції Палацу спорту, збудованого за проектом луцьких архітекторів Р. Метельницького, В. Маловіци, А. Юровської. Панно розміщене у великій ігровій залі з трибунами на 500 глядачів.

Серед оригінальних творів В. Шингура-монументаліста - рельєф «Земля - планета життя, планета розуму, космос» (кінотеатр «Промінь», м. Луцьк, 1970 р., бетон); мозаїчне панно «Молодь, яка оновлює світ» (Луцький державний педагогічний інститут, 1973 р., мозаїка зі смальти); настінний розпис «Людина і технічний прогрес» у конференц-залі Будинку науки і техніки (м. Луцьк, 1976 р.). Митець працював над оформленням фасадів і інтер'єрів міжколгоспного будинку відпочинку на озері Пісочному (1967), тепер санаторій «Лісова пісня», оздоблював павільйони автозупинок, створюючи мозаїчні панно «Ранок» (1971), «Нова Україна» (1972), розписував дитячі садки.

Працюючи в галузі станкового живопису і графіки, Шингур брав участь в обласних, республіканських і міжнародних виставках; мав 2 персональні виставки, остання - у 1985 році в Луцьку. Його твори експонувались на етапній для західноукраїнських митців виставці в Москві 1980 року. Художника цікавили події Другої світової війни, і він відтворював на полотнах героїзм воїнів, пафос боротьби («Від Радянського інформбюро», 1977 р.; «Звільнення Ковеля», 1982 р.; «Перелом», 1983 р.). Він також писав пейзажі і портрети. В 1982 році створив прекрасний графічний образ молодої актриси Галини Кажан.

Володіючи не тільки пензлем, але й словом, В. Шингур у періодиці висвітлював художнє життя міста, аналізував доробки своїх колег, упорядковував каталоги виставок. У 1986 році він виїхав з Луцька спочатку до Хмельницького, а пізніше до Кременчука Полтавської області.

Повернувшись ненадовго до Луцька, в якому пройшла найбільш важлива частина його творчого шляху, Віктор Шингур у 1993 році передав Волинському краєзнавчому музеєві низку власних робіт, а також творчу спадщину художника Олександра Шмакова.

В. І. Шингур помер у грудні 2008 року в місті Кременчуку.

Тамара Левицька

Література:

Каталог першої обласної виставки творів молодих художників Волині / упоряд. В. Пясецький, В. Шингур. - Луцьк, 1973. - 18с.

В. Шингур-с. 10.

Каталог художніх виставок 1976 - 1978 рр. - Луцьк, 1978. - 39 с.

В. Шингур-с. 6,15,25,32,37.

Каталог художніх виставок 1979 - 1982 рр. - Луцьк, 1982. - 40 с.

В. Шингур -с. 6,11,19,28,29,32,38.

Шингур В. [Вступна стаття] / В. Шингур // Каталог IV обласної виставки творів молодих художників Волині. - Луцьк, 1984. - С. 3.

Шингур В. Дружба творча, плодотворна / В. Шингур // Рад. Волинь. -1978.- 12 груд.

Шингур В. Майстерність пейзажиста : Камчатка у творах волинських художників / В. Шингур // Рад. Волинь. - 1980. - 13 січ.

Шингур Виктор Иванович // Творческая группа художников Волыни : живопись, графика, скульптура, монументальное искусство : каталог. - Луцк, 1978.-С. 16 - 17.

Шингур Віктор // Волинь / Укр. т-во геральдики і вексилолопї; Ін-т біогр. дослідж.; авт.-упоряд. В. В. Болгов. - К., 2006. - С. 253.

Бондаренко О. Нове поповнення Спілки художників / О. Бондаренко // Рад. Волинь. - 1971.-5 груд.

Дев'ятов А. Нова робота монументаліста / А. Дев'ятов // Мол. ленінець. -1976.-23 жовт.

Філатенко А. З минулого у майбутнє/ А. Філатенко // Рад. Волинь. -1976.- 10 березня.

Флішаровський Р. Назустріч життю / Р. Флішаровський // Рад. Волинь. - 1971.-29 груд.

* * *

Левицька Т. 23 липня 70 років від дня народження В. І. Шингура (1939)

- українського художника / О. Гаврилюк // Календар знаменних і пам'ятних дат Волині на 2009 рік / упр. культури і туризму Волин. ОДА ; Волин. кра- єзн. музей ; Волин. ОУНБ ім. Олени Пчілки; ред.-упоряд. Є. І. Ковальчук, Е. С. Ксендзук; відп. за вип. А. М. Силюк, Л. А. Стасюк. - Луцьк, 2008. - С. 78 - 81. '

Тамара Левицька

Мистецтво оновленого краю. Київ. Мистецтво. 1979, ст. 49

В Луцьку плідно працює монументаліст В. Шингур. Для санаторію «Лісова пісня» він створив мозаїчні панно «Дари природи», що прикрашають концертний зал та їдальню, а в техніці сграфіто декоративні композиції для спортивної школи та Будинку культури в місті Горохові. Найбільшим творчим досягненням художника є великий рельєф у кінотеатрі «Промінь» в Луцьку «Земля - планета Життя, планета Розуму. Космос» та розпис «Людина і технічний прогрес» у конференц-залі луцького Будинку техніки. Вона займає бічну стіну і складається з трьох нерівних за площею частин, пов’язаних у єдиній композиції. Ліворуч - початок розвитку техніки, праворуч - її завтрашній день. Центр займає велика з розгортанням у безмежжя панорама, що символізує Людину і Космос. Шингур розробив цю самостійну композицію на основі детального і глибокого вивчення історії техніки, тому його розпис носить як естетичний, так і пізнавальний характер

В.А.Овсійчук

Олександр Середюк. Вандали в центрі Луцька

Це не таліби, не пришельці з іншої планети, не варвари з Півночі. Цей вандалізм здійснили серед білого дня свої, українці, які зайнявши головне приміщення по вулиці Кривай Вал у колишньому Будинку науки і техніки, під оренду магазину «Секон-хенд», облаштували його під свій світогляд…

* * *

«O temporа, о mores!» - (О часи, о звичаї!),- гукали в стародавні часи.

Повертаючись до надрукованого, яке порушив волинський журналіст і краєзнавець Олександр Котис декілька років тому, хочу знову привернути увагу громадськості до питання, яке й нині не вирішено, зло не покаране, а отже і далі руйнуються пам’ятки мистецтва, культури і архітектури.

Мова піде про нашого земляка, великого художника-монументаліста – ВІКТОРА ШИНГУРА, якого я знав, спілкувався з ним і частково працював у 80-х роках минулого століття, коли оформляв експозицію Музею історії сільського господарства Волині, що в селищі Рокині Луцького району. Він не тільки затверджував ескізи і приймав роботи своїх колег, які оформляли музей, а й подав ідею дирекції Волинської державної сільськогосподарської дослідної станції спорудити на фасадній стіні адміністративного приміщення монументальний об’ємний барельєф із мозаїкою.

Ідея була настільки смілива і нова, а його авторитет такий сильний, що директор дослідної станції Зіновій Ковальчук, який тоді очолював наукову установу, дав згоду. В ті часи, дослідна станція могла собі дозволити таку розкіш. Маючи декілька потужних дослідних господарств з мільйонними прибутками, цю красиву ідею можна було легко втілити у життя.

- А раптом стіна не витримає!- посіяв сумнів завідуючий відділом інформації і пропаганди станції.- Як впаде і покалічить людей…

- Витримає, не переживайте,- заспокоював Віктор Іванович.

- Зробіть експертизу, покажіть розрахунки,- завершив дискусію директор дослідної станції.

- Добре, зробимо,- зі смутком відповів тоді художник Віктор Шингур.

Він доручає цю роботу відомому архітектору в Луцьку Роману Чайці. Той трудиться в поті чола. Але час біжить. Події міняють інвестиційний клімат. Починається перебудова, гласність і демократія. А потім за нею приходить і руїна економічних устоїв.

Настали часи уже не до художників, а тим більше монументалістів. Так і залишилась ідея Віктора Шингура не втілена у життя. А скільки їх було в нього за життя? Хто про це тепер скаже?

Монументальні темперні роботи «Людина і технічний прогрес», у Будинку науки і техніки, замаювали вандали.

«За словами заслуженого архітектора України Ростислава Метельницького, автор горельєфу Віктор Шингур у своєму творі закладав ідею «променя розуму в космічному просторі».

Тепер у тому приміщенні – магазин вживаного одягу.

Хто ж такий Віктор Шингур?

Народився 23 липня 1939 року в селі Воскресенка (Чапаєвка) Пологівського району на Запоріжжі. Його батько, Шингур Іван Васильович, був залізничником. Мати, Ганна Михайлівна – колгоспниця.

В 1958 році, після закінчення школи, поступив на факультет живопису Київського державного художнього інституту імені Т.Г.Шевченка. Під час навчання цікавився монументальним мистецтвом, мріяв стати художником-монументалістом.

В 1964 році закінчив Київський державний художній інститут і був направлений на роботу до Волинського обласного відділення Художнього фонду УРСР, у місто Луцьк. Дипломований художник з дружиною Алісою Олександрівною і сином Олександром, 1962 року народження, поїхали до нового місця роботи.

В Луцьку В.Шингур познайомився з молодими художниками, теж випускниками Київського художнього інституту: Віктором Таранченком – скульптором, Володимиром Шачюкевичем – графіком, Олександром Шмаковим – художником-педагогом. Всі ці молоді люди мріяли зробити Луцьк гарним і затишним. У них були різні спеціальності, але єдине велике бажання – зробити Луцьк містом-садом.

З художниками міста В.І.Шингур брав участь у розробці ескізів монументально-декоративного оформлення архітектурних споруд на Волині. Разом вони закінчили оформлення фасаду Будинку культури в місті Ковель, у 1965 році – композицію в техніці керамічної мозаїки на фасаді дитячого кінотеатру «Зміна» в Луцьку. Віктор та його друзі оформили міське свято «Проводи зими».

У 1966 році художник почав працювати над оформленням ряду автопавільйонів, використовуючи різні монументальні техніки. В 1967 році Віктор Іванович розробив і виконав монументальні композиції «Сонце, повітря та вода» в техніці керамічної мозаїки в інтер’єрах міжколгоспного санаторію «Лісова пісня» на озері Пісочному, що біля смт Шацька.. В цьому ж році виконав замовлення по оформленню Горохівського будинку культури. Композиція «Робітники і селяни» була виконана в техніці сграфіто.

В 1968 році художник В.Шингур продовжив роботу в інтер’єрах цієї архітектурної споруди, виконавши рельєфи «Праця» і «Відпочинок». В цьому ж році Віктор Іванович створив тематичний фриз на фасаді колгоспного Будинку культури в селі Чаруків Луцького району.

Віктор Іванович брав участь в міських, обласних і зональних виставках. У Луцьку художника Шингура поважали: його обрали членом художньої ради міста, він був членом правління Товариства охорони пам’яток історії та культури, читав лекції по лінії товариства «Знання».

В 1971 році Віктора Івановича Шингура – талановитого, працелюбного, закоханого у мистецтво – прийняли в члени Спілки художників СРСР.

Вікто Шингур і Микола Гевелюк – художні побратими.

У 60 - 80 рр. ХХ ст. монументалістиці приділялися величезна увага і значення. Саме у цій царині монументально-декоративного мистецтва Віктор Шингур і висловився як мистець, створивши понад 30 великих творів. Це настінні розписи у інтер’єрах і екстер’єрах державних установ, громадських споруд Волині, великі мозаїчні і керамічні панно і рельєфи. Майстер увіковічував соціальні і філософські реалії свого часу, події Другої світової війни, відображав рефлексії і прагнення свого покоління, інтерпретуючи це художньою мовою символів і поетики, уникаючи прямолінійного відображення.

Творча сходинка у Луцьку була цікавою та успішною. У нього була щаслива сім’я, кохана дружина Аліса, улюблені сини Олександр і Роман, комфортне житло в центрі Луцька.

Але все тече, все міняється. Складне економічне становище в державі у 80 - 90 - х роках минулого століття залишило багатьох людей без роботи. Саме з цієї причини Віктор Іванович покидає Луцьк і у 1987 їде до Хмельницька, а у 1989 році - до Кременчука Полтавської області.

Кременчуцькі художники, розуміючи складність матеріального становища колеги, допомогли йому облаштувати житло, подарували необхідні побутові речі. У Кременчуці художнику Віктору Шингуру доручили організувати Кременчуцьку міську організацію Спілки художників України. Кременчуцькі художники отримали замовлення на художнє оформлення Палацу культури в місті Комсомольську і запросили Віктора Івановича взяти участь у цьому проекті.

Віктор Іванович Шингур був не лише професійним художником, а й активним літератором. Він писав романи та ліричні вірші, був членом кременчуцької літературної Спілки «Славутич». В 1999 році художник В.Шингур пішов на заслужений відпочинок.

Він також писав пейзажі і портрети, у періодиці висвітлював художнє життя міста, аналізував доробки своїх колег, упорядковував каталоги виставок.

У 1993 році він ненадовго навідався до Луцька, де минула його найважливіша частина творчого життя, і передав до Волинського краєзнавчого музею низку своїх робіт і частину робіт свого колеги – художника Олександра Шмакова. 28 листопада 2008 року душа художника і поета Віктора Івановича Шингура відлетіла туди, на творчу планету, до Бога. Сини поховали батька на Свіштовському кладовищі.

Після смерті художника почалася довга і сумна історія з його квартирою. Про це детально писали у газеті «Телеграф». Речі художника, картини, книги, рукописи зникли безслідно.

Але, як кажуть, рукописи не горять. Кременчуцький художник В.Т.Кобеляцький знайшов у своїй старій майстерні теку з ранніми роботами Шингура, яку Віктор Іванович подарував своєму колезі. Останній передав її до краєзнавчого музею.

Полтавські художники і краєзнавці свято шукають твори великого Майстра, передають до музею і бережуть пам’ять про талановитого художника України Віктора Шингура.

А що ж волиняни, як вони відносяться до творчості видатного художника минулого століття, який Луцьк і Волинь робив казкою з «Лісової пісні»?

Хто побував у величезному магазині «Секонд-хенду» в центрі міста Луцька на вулиці Кривий вал, то не міг не помітити, де у приміщенні колишнього Будинку науки і техніки в актовому залі зникла монументальна картина - темперний розпис Віктора Шингура «Людина і технічний прогрес».

Вона проглядалася крізь вікна приміщення до того часу, поки руки вандалів не знищили її.

Тепер нема. Як піднялася рука вандала на шедевр світового мистецтва?

Нині там – торгівельна зала одного з багаточисленних «шопів» уживаним одягом. Невже, відмовляючись від монументальних творів радянського модернізму, лучанам натомість пропонують «естетику» торгівельного приміщення секонд-хенду?

Я запитав одного працівника, який там ще фарбував двері:

- На другому поверсі був актовий зал, сцена, де ліворуч від неї масштабно на всю стіну виділялась монументальна картина-розпис - «Людина і технічний прогрес». Його автор відомий художник монументаліст Віктор Шингур. Ви замалювали ту стіну, чи може зашили гіпсокартоном?- запитував я, надіючись отримати позитивну відповідь.

- Та ні,- відповів роботяга. –Замалювали…

- Як ви могли? Це ж шедевр монументального мистецтва!- не міг я стримати емоції.

- Та картина підпала під Закон про декомунізацію, бо була присвячена якомусь там з’їзду КПРС,- відповів робітник. –Там десь було написано на картині.

- І це все що ви могли побачити в неї?- не заспокоївся я. –То чому не замалювали лише назву того злощасного з’їзду КПРС, а знищили весь монументальний розпис?- кричав не стримуючи емоції.

Вийшов я з того будинку, мов вижатий лимон. Пам’ятаю, як там, у 1989 році національно-патріотично настроєні лучани за закликом Волинської Крайової організації Народного руху України в кінці 80-х років минулого століття, часто збиралися на збори і політичні дискусії з ідеологами КПУ. Зал був завжди переповнений, люди годинами стояли в переході. Згадав як у 2005 році я презентував свою книгу «Юля -політичний портрет» і в залі також був аншлаг. Ця монументальна картина створювала просторовий ефект і неосяжну далечінь Космосу. Здавалося, що й ти є учасником космодрому, перемістившись у майбутнє століття.

І ми дійсно, переступили у ХХ1 століття реально, але не духовно.

А тепер, в напівпорожніх залах, освітлених люмінесцентними лампами, висять на вішаках старі вживані речі та смердюче взуття. Їх продають на вагу збіднілим лучанам, колись гордим і незалежним.

Хочу нагадати невігласам, мажорам і слугам, що їх обслуговують такі прості, але забуті істини. Охорона об’єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що закріплено в Законі України "Про охорону культурної спадщини", де визначаються основні положення національної політики в цій сфері. В Україні на державному обліку знаходиться більше 140 тисяч пам’яток, з яких 17 тисяч – пам’ятки архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва.

Проте, не слід забувати, що історичне середовище, нерухома спадщина, твори монументального мистецтва України стають нині також об’єктом соціального захисту, та її права повинні враховуватись в соціальних програмах так само, як соціально незахищених верств населення - інвалідів, дітей та людей похилого віку. Немає більш безправних об’єктів в оточенні людини, ніж об’єкти культурної спадщини.

В Україні її культурно-історична пам'ять невідривно пов’язана з об’єктами нерухомої спадщини, що несуть в собі етнічні коди нації, втілюють її ідентичність, ідеали та надбання. Вся новітня історія України свідчить, що періоди окупації, тоталітаризму та насильницьких змін нашої історії пов’язані в першу чергу із руйнуванням та фальсифікацією історичної пам'яті народу, знесенням аутентичних об’єктів культурної спадщини, що призводить до асиміляції, моральної деградації, аж до повного знищення нації. Невипадково культурні, інтелектуальні та історичні цінності суспільства є об’єктами національної безпеки (Див. Закон «Про основи національної безпеки України»).

Ми відшукали власника, хто володіє цим будинком. Тепер він буде зобов’язаний повернути знищену монументальну картину. А коли ще й дружина покійного Віктора Шингура, яка нині живе і мешкає в місті Луцьку та двоє синів, які проживають у Києві і є прямими спадкоємцями автора, звернуться у відповідні органи, то доведеться за такий вандалізм викласти не малу суму коштів у вигляді компенсації. В цьому їм допоможуть члени Національної спілки художників України, які знали і працювали із Майстром. Адже ми живемо у цивілізованій європейській країні у ХХ1 столітті

Живопис, малюнок

Музей Лесі Українки. Колодяжне. 1980 р. Співавторство з Л.Хведчуком

Будинок техніки (Молодіжне кафе) на Кривому Валу. Луцьк. 1973 - 1976, "Людина і технічний прогрес", темпера, 103 м3. Знищили 2016 р

Кінотеатр "Промінь" ("Луч, Москва"). Рельєф "Земля - планета життя, планета розуму, космос". 1970. Луцьк. 6300х12000. Знищили 2016

Сграфіто в дитячій спортивній школі. Луцьк. 100 м2. 1969. "Гімн спорту" Співавторство з А.Воробьйов, І. Литовченком, заслуженим діячем мистецтв України, лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка, Дійсним членом Академії архітектури України

Проект "Будинок природи". Луцьк

Автодор. "Робітники". 1976-1977. Мозаїка. 470х8000.Луцьк

Проект мозаїки. Волинська ДСГДС. Рокині

Автозупинка. Сокиричі

Санаторій "Лісова пісня". Мозаїчне пано "Дари природи"

Кінотеатр "Зміна" . Луцьк. 1965

Фото