Досвітня Зоря 2004 12 лютого Незабутній Сашко Цей поетичний вінок пам’яті по Сашкові - єдине, на що здатні ми, недостойні його друзі, які тільки тепер зрозуміли, КОГО втратили. Осиротіли ми й осиротіло місто, втративши ЙОГО, художника від Бога, чесну й чисту людину, яка за все життя нікого на зрадила і нікому ні в чому не відмовила. Таке не часто буває у такий мерзенний час, як Зараз. Кожен із нас мав Сашка у своєму житті як щось променисте, напрочуд лагідне, щемне. Ніякі слова не здатні передати той відчай, жах; який огорнув нас, коли звістка про його трагічну смерть вдарила по всіх нас скривавленим обухом. Його смерть вирвала у кожного із нар шматок душі - і це назавжди, цього ніколи не забути. Втішаєте, що він лишив нам частку свого щедрого серця - свої чарівні картини, в яких він і далі живе серед нас. І це те, що лишається від справжнього художника після життя. Хай твоя ласкава душа, любий Сашко, знайде вічний спокій. Прийми цей поетичний вінок як незабутню пам'ять про тебе. Акростих Сварог з проміння викував підкови райдуг, А людності земне у спадок подарував: Шавління листя, розкоші розмою, Клечальні ранки, спалахи заграв, Осягнення блакиті небокраю, Вологі пахощі травневих трав І те, від чого спогади вмлівають, Віншують мить, цураючись утрат... Адоніса роздер макабрастичний веприк, Лишивши в пам’яті людській печальний горицвіт, Едему лан в пустелі безпросвітніх літ Нищівно витнув зла щербатий серпик... 7рагічної митцю не обминути смерті: іскристий прагне дійсність загасити слід. 1997 р. Кость ШИШКО, поет, фольклорист, перекладач. P.S. На жаль, не надовго пережив друга і сам Кость. 16 лютого відомому українському художнику, нашому землякові Олександру Валенті виповнилося б 60. Та доля розпорядилася так, що Олександр Родіонович трагічно загинув 6 грудня 1997 року від рук невідомих убивць. З того часу минуло шість років. Талановитий художник родом з Турійського району. Досить рано зазнав гіркоту сирітської долі. Вперше переступив поріг Луцької дитячої школи після закінчення школи-інтернату. Як особистість і митець Олександр Валента сформувався під впливом учителя Петра Сензюка. Про Валенту-художника в Луцьку заговорили у 60-х роках минулого століття. Першим серйозним творчим успіхом митця стала участь у Республіканській виставці молодих митців у Києві (1966 р.). У 1971 році відбулася перша персональна виставка Олександра Валенти, після, чого він перейшов на роботу в Художньо-виробничі майстерні ХФ УРСР. У 1978 році обставини склалися так, що Валента залишив сім’ю. Це по-своєму вплинуло на вразливу душу митця. 80-ті роки минули у напівпідвальному приміщенні у Луцьку. На початку 90-х років у майстерні, де творив художник, почали все частіше з’являтися колекціонери з Німеччини, Ізраїлю, Польщі. Незважаючи на інфляцію, ціни на картини Валенти були стабільні. Остання персональна виставка художника відбулася в 1995 році. Називалася вона “Саша Валента. Малярство” і представила глядачам грандіозний доробок автора. У 1996 році Валента отримав обласну мистецьку премію імені Йова Кондзелевича, а через рік, на жаль, його життя обірвалося... Без нього сумно й незатишно Печаль і жаль, жаль і печаль уже сьоми й рік супроводжують багатьох шанувальників, друзів, рідних Саші Валенти. Без нього сумно й незатишно... Я не фахівець у сфері мистецтва, але беру на себе сміливість заявити, що творчий доробок мого брата - це усе його життя. Заради мистецтва він відмовився від усього: спокою, матеріального добробуту, кращих побутових умов, сім’ї. Невже можна забути його яскраві, світлі, чисті ( й теплі картини “У пори року”, "Вечірній Луцьк", натюрморти. їх усіх не перерахувати... Його діти-картини прикрашають оселі домівок багатьох лучан, киян, поляків, німців. Сашко був добрим, щедрим, щирим і за цією міркою оцінював усіх: знайомих, друзів, ворогів, багатих і бідних. За життя не нагромаджував багатства, бо знав, що матеріальні блага - це ніщо в порівнянні з духовним. І до цього часу перед очима стоїть вір їй Я чую його тривожний голос: “Навіщо воно тобі?” (Я побивалася за дачею). Тоді я ', вилася на нього, як на людину, яка зійшла з висоти і говорить не те, що слід. Так, мислив він не по-земному. А я дивувалася й сердилася. До моїх рук потрапив лист до Саші від Суслова Володимира з Хмельницького: “З великим нетерпінням чекаю твоїх робіт. Як хочеться мені хоч краєм ока подивитися на твої полотна. Бажаю тобі великої справжньої творчості. Вірю, що ти ще скажеш своє слово у мистецтві’. Вважаю, що Саша виконав свою місію на Землі. Вдячна всім друзям, які допомагали, підтримували Його добрим словом, щирою порадою, посмішкою. Лідія Валента.