Вольський Олександр

Нововолинськ

Вольський Олександр

1927 07.10 - народився в с. Свидники біля Голоб, нині Ковельського р-ну Волинської обл.
4 квітня 1951 - художник Волинського обласного товариства художників в м. Луцьк.
15 травня 1953 - художник Волинського обласного товариства художників в м.Ковель.
1959–61 - працював на Нововолинському комбінаті побутового обслуговування населення.
1997 - член НСХУ.
Учасник республіканських, регіональних та міжнародних художніх виставок, зокрема:
1987 - республіканська художня виставка, присвячена 175-річчю народження Т.Г. Шевченка.
1991 - Бієнале "Львів'91 - відродження", Львів, Україна.
1997 - республіканська художня виставка "Мальовнича Україна", Херсон, Україна.
5 персональних виставок, зокрема:
1998 - Луцьк, Україна.
1996 - лауреат Волинської мистецької премії імені Йова Кондзелевича.
2006 7 червня - художник помер, похований в м. Нововолинську.
Автор тематичних і пейзажних композицій. У творчості домінує тема Волині. Глибинний смисл творів В. розкривається у загальній колористиці. Роботи зберігаються у Волинській картинній галереї

80 років від дня народження О.П. Вольського (1927-2006)

У широкий світ вирушив Олександр Павлович Вольський із села Свидники (тепер Ковельського району Волинської області), де він народився в селянській сім'ї 7 жовтня 1927 року. Нелегким був його шлях у мистецтво. «Життя моє склалося так, - писав він в автобіографії, - що вчитися на художника не довелося. Вчився на виставках, у музеях, яких не минав, але в основі моєї науки була Природа».

Постійна праця і любов до прекрасного увінчалися тим, що Вольський спромігся виснувати свій шлях, свою стилістику й образність малярського письма, свою тематику і форму вираження. В основі його мистецтва - реальний предметний світ із його віковічними законами краси. Вольський створив десятки портретів, пейзажів, натюрмортів. Але в якому б жанрі художник не працював, він завжди душею з рідним Поліссям, його природою. У пейзажах Вольський з однаковим талантом зображує панорамні краєвиди і нічим не помітні куточки рідної землі. Він малює те, що повсякчас з ним, у душі чи в серці - осінь, зима, церква, вулиці міст Ковеля, Львова чи Нововолинська, де пройшла більша частина його життя. Його міські краєвиди - і з дзвінкими, яскравими, і з спокійними, стишеними барвами - створюють узагальнений образ стародавнього чи сучасного міста, сповненого краси і гармонії.

Художник любив олюднювати пейзажі за допомогою постатей, змалювання хат, свійських тварин. Переважна більшість його картин позначена притлумленою гамою барв («Зимові турботи», 1995; «Осінні мелодії», 1982; «Біля вогнища», 1994; «Львівська вулиця», 1999). У них майстер веде довірливу бесіду з природою.

Несподіваною поміж усього, що створив Вольський, виглядає творчість останніх років: умовно-фігуративна, авангардова за своєю спрямованістю, та все ж національна за своєю сутністю і засобами вираження («Вікенд», 1982; «Колядники», 1993; «Стара піч», 2001; та інші).

іще одну яскраву грань таланту художника розкриває його графіка. Найчастіше Вольський працює олівцем, тушшю і пером. Кожен мотив у його аркушах вражає своєю правдивістю. У графічних творах художника, як і в його живописних полотнах, - щемливе чуття Волині, мелодія залю-бленої в отчий край душі («Нововолинський пейзаж», «До свого поля», «Озеро в полі», «Дзвін кличе», «Церква в Берестечку»).

У мистецьке життя Волині Олександр Вольський включився вже на початку 1950-х років і відтоді був активним учасником багатьох обласних, республіканських і міжнародних виставок. Але тільки в останнє десятиліття до нього прийшло справжнє визнання. У 1996 році він став лауреатом обласної мистецької премії імені Йова Кондзелевича, а наступного року (1997) його прийняли до Спілки художників України.

Помер Олександр Павлович Вольський 7 червня 2006 р. Поховали його, як того і хотів митець, на міському цвинтарі Нововолинська, біля дружини. Художник пішов, залишивши щедрий чарівний спадок своєї майстерності й душі.

Тамара Левицька

Література:

Вольський О. Каталог виставки в м. Луцьку. Березень-квітень 1998 року, картинна галерея Волинського краєзнавчого музею. - Луцьк, 1998.-4 с.

Волинські художники: Буклет. - Луцьк, 2006.

Корецька К. Віра - непохитна // Образотв. мистецтво. - 2003. - № 1. - С. 44.

Корнилюк М.... і в 77 років пише картини // Наше місто. - 2004. - 2 верес.

«Малярство Олександра Вольського» // Наше місто. - 2004. - 16 верес.

Некрот О.... Хоча, певна річ, не в сімках щастя // Волин. губерн. відом. - 2004. - 7 жовт.

Черенюк М. Філософське і мистецьке кредо Олександра Вольського / Підготовка публ. та післямова М.Дьоміна // Вітчизна. - 2005. - № 9 - 10. - С. 171 - 176.

У ці дні колись // Волинь. - 2002. - 5 жовт

Т. Левицька

Основні твори та література:

Тв.: «Півонія», «Перший сніг» (обидва – 1987), «Світло в сільраді (Колодяжне)», «Вулиця в Ковелі» (обидва – 1988), «Без слів» (1998), «Піч», «Каяття», «Лукаш і Мавка», «У наш час», «Російська трійка», «Композиція» (усі – 1999), «Ой радуйся, земле!» (2000), «Пристрасті», «Жінка-легенда» (2002).

Літ.: Корецька К. Віра – непохитна // ОМ. 2003. № 1; Черенюк М. Філософське і мистецьке кредо Олександра Вольського // Вітчизна. 2005. № 9–10

Олександр Вольський: про час і про себе. 1995

Олександр Вольський: про час і про себе

Клава Корецька

Народна трибуна. 21 липня 1995

Вже при першій зустрічі з творами художника із Нововолинська Олександра Вольського відчувається, що сприймає він світ через призму болю. Трагізм буття буквально пронизує більшість йото живописних робіт. Але є серед чорно-жовто-коричневої палітри і вкраплення яскравих барв і сонячних сплесків. Коли оглядаєш виставку робіт цього самобутнього художника, яка демонструється у виставочному залі Волинської спілки художників, розумієш, наскільки міцно ця людина пов’язана з рідним криєм, з його природою, тривогами і радощами (роботи "Рідне", "Напровесні", "Біля р. Стир", "Чорничне Полісся", "В Колодяжному", "Волинський ліс" та рад інших).

Прослідковується у цій експозиції і непростий творчий та життєвий шлях художника, його пошуки, втрати і здобутки. Дуже вже різні за мистецьким рівнем роботи представлені на виставці; від деяких дещо слабших портретів - до прикрасної картини "Наш час", яка може прикрасити найпрестижніші галереї Європи. Але Олександр Вольський вчився малювати самотужки, він йшов навпомацки і тому не дивно, що його творчий доробок не рівноцінний за рівнем художньо-мистецького вирішення.

Я попросила Олександра Павловича розповісти про свій шлях у світ мистецтва.

- Народився я 7 жовтня 1927 року в селі Свидники Ковельського району. Малювати любив з дитинства, але вчитися цьому мистецтву мені не випало. Коли я служив у війську, часто відвідував картинну галерею в російському місті Пермі, де мене полонили картини Шишкіна, Левітана, Айвазовського та інших видатних художників. Одного разу я зустрів там Івана Кожевникова, який став моїм першим вчителем-наставником. З того часу я не розлучаюся з фарбами і мольбертом.

Чому я ніде не вчився малювати? По-перше, мене, мабуть, не змогли б витримати в жодному учбовому закладі, бо я не вмію тримати язик за зубами. По-друге, на період мого дитинства і юності випали важкі часи: війна, післявоєнна розруха. У 1944 році мене призвали в армію, в так звані стрибки, боротися з бандерівцями. Але ми вже тоді добре розуміти, з ким насправді потрібно боротися, і тому дуже швидко "хлопці з лісу" роззброїли нас А прозрів я ще до війни, зразу після приходу7 радянських військ на Західну Україну. Пам’ятаю, що зустрічали їх з великою радістю, я стрибав біля собачої буди і кричав "Бабцю, галети прийшли!" Мій батько у той час був настроєний прокомуністично, але скоро і він зрозумів, що до чого. У 1940 році у нас на двері стояв ЗІС, а водив його хлопець з Полтавщини. Одного газу мати почастувала його горілкою і пирогами. Коли він випив, то розплакався і розповів нам про все, що діється на Східній Україні. Ми були вражені до глибини душі і скоро відчули на собі жорстокий терор і гніт окупантів. Мій батько за те, що говорив правду, потрапив у тюрму. В селі люди говорили, що його посадили "за язик".

З того часу я ненавиджу насильство: ні над собою, ні над кимось іншим. Ненавиджу війну у Чечні, прагнення Росії до поневолення інших народів. Багато моїх робіт є своєрідним проте-стом проти різних форм насильства. Так як мені не вдалося вчитися малювати в жодному з учбових закладів, я освоював це мистецтво самотужки. Працював художником у Луцьку і Нововолинську, розписував церкви в "Сибіру. Вийшовши на пенсію, повністю присвятив себе творчій роботі. Мрію оспівати в своїх роботах рідне Полісся, незбагненну красу цього краю.

До сказаного художником додам лише, що він був учасником обласних, республіканських і міжнародних виставок.

Клава Корецька

Клава Корецька