Яновська Ольга

Острог - Острог

Яновська Ольга

3 лютого 1900 - Яновська Ольга Дмитрівна відома українська художниця народилась в Острозі Волинської губ. в сім’ї службовця Дмитра Гавриловича Яновського. 1902 - померла мама. Батько з службових справ часто переїжджав, але щоліта Ольгу привозили до Острога до сестри батька Марії Гаврилівни.
- навчалась в жіночому училищі в Білостоці
- навчається у Київській жіночій гімназії і живе у дядька Феофіла Гавриловича.
- закінчивши гімназію, певний час вчилась у Київському художньому училищі. Кинувши заклад, вступає на економічний та юридичний факультети вищих жіночих курсів. Знайомиться з родиною Булгакових (Михайло-майбутній письменник).
1916 - навчається у приватній студії в Києві.
1917 - виходить заміж за Якова Тарнавського, нащадка відомих поміщиків-меценатів. Яков під час революції виїздить за кордон, а вона лишається в Одесі.
1933 - переїздить у Москву.
1923 - відвідує студію І. Машкова.
1926 - учасник виставок Асоціації художників революції.
1929 року стає членом АХРР, викладає в класі живопису в Московському художньому інституті та на графічному факультеті (Московського поліграфічного інституту).
1940 - одружується з художником Георгієм Ряжським.
- Під час війни пише полотна “Пісня”, ”Переправа через Дніпро”, портрети партизанок. Після війни часто буває в Острозі, де пише полотна “Замкова гора”, “Дорога з Межиріча до Острога після дощу”, “Вигляд на собор з кладовища” та ін.
2 жовтня 1998 - померла в Москві, похована в Острозі.
Картини виставлялись у Берліні, Відні, Осло, Варшаві, Венеції… Твори зберігаються в Третьяковській галереї, художніх музеях Саратова, Пермі, Луганська, Львова. Найбільше ж в Острозі

Ольга Дмитрівна Яновська. Бендюк Микола

Ольга Дмитрівна Яновська.

(20.01.1900 р. – 2.10.1997 р.)

Приводом для написання біографічної розвідки став випадково знайдений в Інтернеті урок з російської мови, в якому пропонується написати твір на тему: «Що зобразила на своїй картині «Чекають» Ольга Дмитрівна Яновська », і знайдений мною записник зі спогадами художниці.

Моє знайомство з художницею вперше сталося заочно, коли, навчаючись в сьомому класі загальноосвітньої школи, вчителька російської мови задала нам завдання написати твір на тему ілюстрації з підручника. На картині було зображено двох дівчаток, що сидять на перевернутому човні біля моря і чекають, напевно, свого батька з риболовлі.

Показано типовий пейзаж рибальського селища, собака відчуває стан дівчаток, вона також сидить нерухомо і дивиться разом з ними в далечінь моря. Море хвилюється, видно білі гребені хвиль. Картина створює настрій тривоги, напруженого очікування. Художниця не дає прямої і конкретної відповіді на питання - що привело дівчаток на берег моря і що вони видивляються вдалині. Зрозуміло одне: дівчатка чекають. Можливо, рідні пішли в море і не повертаються. Вночі був шторм, тому дівчатка переживають за своїх рідних.

Яку оцінку я отримав за твір - вже не пам’ятаю, але репродукція надовго залишилася в моїй пам’яті та у папці для паперів. Коли я здавав книгу в бібліотеку, то цю ілюстрацію вирвав і залишив собі (я нікого не закликаю до повторення мого «подвигу» і визнаю, що це був недобрий вчинок).

Наступне знайомство, вже «наживо», сталося через вісім років – у 1989 р. В той час я вже працював у музеї, коли завідуюча художнім відділом Ярослава Віталіївна Бондарчук відправила мене у відрядження до Москви, щоб я зустрівся з Ольгою Дмитрівною та оформив заповіт, за яким художниця передавала свої роботи до острозького музею.

У Москві Ольга Дмитрівна поселила мене у себе в майстерні (вона знаходилася зовсім поруч будинку художниці). Після знайомства Яновська вручила мені ключ від майстерні і пояснила, як до неї дійти. Майстерня розміщувалась у будинку, який належав Спілці художників СРСР. Ольга Дмитрівна сказала передати вахтерці «Лєнці», що я буду жити в її майстерні. В мене склалося враження, що це має бути молода дівчина, тим більше, що Яновська розказувала про «Лєнку» як про натурницю, що зараз підпрацьовує вахтером. Коли я зайшов до будинку Спілки художників, то побачив, що «Лєнка» – це старша жінка, років за шістдесят. Лише тоді я згадав, що Ользі Дмитрівні вже було майже дев’яносто років, тому і шістдесятилітня вахтерка для неї була «Лєнкою».

За час мого приїзду ми з Ольгою Дмитрівною переписали майже всі картини, які були в неї в майстерні. Художниця визначилася, які роботи дарує нам в Остріг, які – в Третяковку або Російський музей, частину залишала родичам та друзям. Саме тоді я побачив вахтерку «Лєнку» на декількох графічних роботах художниці сорокалітньої давнини.

Вечорами Ольга Дмитрівна запрошувала мене до себе в квартиру на вечерю і багато розповідала про своє багате на події життя. Вечерю Ольга Дмитрівна подавала у фамільних тарілках родини Тарновських і їли ми також столовими приборами з фамільними гербами тих же Тарновських. Столове начиння – це все, що лишилося від першого чоловіка Ольги Дмитрівни Якова Тарновського. Яків Тарновський – нащадок відомих українських меценатів. У їхньому родинному маєтку Качанівці не раз гостювали Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Ілля Рєпін, Семен Гулак-Артемовський, Михайло Максимович та інші відомі діячі української культури.

Але потрібно розказувати все по порядку. За офіційною версією народилася Ольга Дмитрівна 20.01.1900 р. в Острозі в сім’ї службовця Дмитра Гавриловича Яновського. В наших приватних розмовах Ольга Дмитрівна визнала, що насправді народжена вона у грудні 1899 року, але я вже не пам’ятаю, чому саме офіційно датою було визнано 1900 рік. У дворічному віці у майбутньої художниці померла мама, тому всі турботи про Олю взяла на себе бабуся та інші родичі.

Спочатку бабуся віддала Олю на навчання в жіноче училище до Білостока, а в тринадцять років Яновська переїхала в Київ до рідного брата свого батька Феофіла Гавриловича Яновського. Феофіл Гаврилович був відомим лікарем, професором Київського університету, засновником школи українських терапевтів. В Києві Ольга навчалася в Київській приватній гімназії Трифонової, яку закінчила в 1915 році. Далі навчалася на Вищих жіночих курсах, відвідувала заняття в Київському художньому училищі (майстерня Івана Селезньова), потім вступила на юридичний та економічний факультети Київського університету. Із захопленням Ольга Дмитрівна розповідала, як особливо любила ходити на лекції Миколи Бердяєва, як, мабуть, і всі інші студенти, тому на його лекціях завжди не було вільного місця.

В цей же час Ольга потоваришувала з сестрою відомого у майбутньому письменника Михайла Булгакова Оленою, тому часто відвідувала будинок Булгакових на Андріївському узвозі. Значно пізніше Ольга Дмитрівна виконала цілий цикл графічний робіт, пов’язаних з романом Булгакова «Біла гвардія».

Але подальше навчання та мирне життя перервала революція, спочатку буржуазна, а потім і більшовицький переворот. Перед самою революцією Ольга вийшла заміж за одного з представників роду Тарновських Яшу, про що я вже згадував на початку статті. На жаль, подальші військові події розірвали шлюб цієї молодої пари.

Тікаючи від більшовиків, Яша та Ольга переїжджають спочатку до Одеси, де в Тарновських був свій власний будинок. Там Яків періодично ходив в порт дізнаватись, чи є якесь вільне судно, на якому можна було б відпливти до Європи або Азії. І ось в один із таких днів більшовики раптово напали на Одесу, а Яша в цей час знаходився в порту. Через це він вже не зміг повернутися по Ольгу, тому сам сів на теплохід, який відпливав до Туреччини. З цих пір Яків та Ольга більше ніколи не бачилися; Тарновський з Туреччини переїхав до Аргентини, де завів нову сім’ю. Набагато пізніше він написав родичам Ольги і ті передавали листи Яновській таємно, щоб всюдисуща НКВС – КДБ не змогла ні про що дізнатися. Навіть розказуючи мені про Яшу, Ольга Дмитрівна просила нікому про це не розповідати, щоб не дізналися «компетентні» органи.

Повернувшись до Києва, Ольга в родинному будинку Тарновських застала повний розгром. Більшовики його повністю розграбували, навіть в присутності Ольги Дмитрівни здирали дорогі шпалери зі стін. Єдине, що вдалося зберегти – це столове срібло Тарновських, яке було заховане в тайнику.

Приховавши свій шлюб, і представляючись скрізь дівочим прізвищем, Ольга Дмитрівна переїхала в 1921 р. до Москви. У Москві Ольга знайомиться з художниками Дмитром Коріним та Іллею Машковим. Це й вирішило її подальшу долю; Яновська почала вчитися в студії братів Шор в майстерні Іллі Машкова. В 1926 році художниця вже взяла участь у виставці організованій студією, та виставила дві картини які зараз зберігаються в Острозі, це портрет Л.В. Сумневич за читанням, та полотно «Втома». В роботах частково відчувається вплив, властивий творчості Машкова, який прилучившись в 1924 до традиціоналістів АХРР (Ассоциация художников революционной России), надає своїм композиціям більше академічного, класично урівноваженого вигляду.

Дещо пізніше студія була перейменована в АХР (Ассоциацию художников революции). Після закінчення студії в 1929 році Яновську прийняли у члени АХР, а потім вона стала членом Московського товариства художників (Совет организаций художников Москвы), викладала в Московському художньому інституті ім. Сурікова та Московському поліграфічному інституті, працювала асистентом відомого графіка – професора Кравченка. В 60-х роках Ольга Дмитрівна була членом художньої ради копійного цеху, тому більшість художників добре знали Яновську, вона контролювала якість виконання копій.

Двадцяті роки – це час, коли ще діяв більшовицький девіз «Війна палацам – мир хатам», тому пролетарії, які селилися в квартирах «буржуїв», викидали звідти все, що, з їхньої точки зору, було розкішшю. Так типовим явищем стали викинуті на вулицю меблі з чорного, червоного дерева або карельської берези. Декілька таких викинутих предметів (буфет в класичному стилі та диван в стилі ампір) Ольга Дмитрівна забрала до себе в майстерню, а згодом перенесла до квартири, яку їй виділила Спілка художників.

Про цю квартиру потрібно розповісти окремо. Коли я вперше потрапив до кімнати Яновської, мене здивувала мала площа кімнат, але високі стелі (біля чотирьох метрів висотою). Коли я запитав про це в Ольги Дмитрівни, вона розповіла, що цей будинок будувався спеціально для членів Спілки художників СРСР. Спочатку, коли художники почали заселяти квартири, то здивувалися, тому що в однокімнатній квартирі було по два туалети та по дві ванних кімнати, проте кухні в типовому проекті не були передбачені. Митцям пояснили, що по два туалети та ванни – це для того, щоб натурники, які будуть позувати художникам, мали окремі вбиральні та могли помитися. А кухонь немає, тому що вже скоро наступить комунізм і ніхто з радянських людей не буде готувати собі їсти, всі будуть жити комуною (общиною), все буде спільне, а харчуватися будуть ходити в безкоштовні комунарські їдальні. Декілька років художники мучилися, чекаючи комунізму, а потім почали розвалювати один туалет та ванну кімнату і переробляти їх на кухні.

Розповідала Ольга Дмитрівна і про побратимів по творчому пензлю. Часто згадувала, як на засіданні ради товариства художників Москви вона слухала дискусії І.Грабаря, В.Маяковського, І.Машкова, А. Васнецова, К.Коровіна та багатьох інших відомих художників. Більшість з них, ті що проводили активну політичну діяльність, за словами Ольги Дмитрівни, були розстріляні. І це не залежало від того, чи були вони анархістами, чи комуністами, чи кимось іншим. Яновську врятувало тільки те, що вона ніколи не втручалась в жодні політичні дискусії, а говорила лише на професійні теми.

В одній із монографій "Радянські художники" № 6 під редакцією Ю. М. Славинского, зустрічаємо згадку про художників що стали працювати на замовлення влади. У цьму виданні з історії формалізму і експериментальної творчості початку століття в живописі – 1935 рік, вважається знищення всякої вільної творчості. "Ліквідація квітневою постановою ЦК ВКП(б) численних художніх угрупувань, знищила групову боротьбу серед них" (дослівна цитата з книги). Знищивши художні творчі угрупування, партія знищила свободу творчості, а з цим і саму творчість. Згадуються молоді художники, що перейшли на соцреалізм і соціальні замовлення: Федір Шурпин, Федір Атонов, Георгій Нисскій, Тарас Гапоненко, Ольга Яновська, Олександр Бубнов, Володимир Одинцов, Ілля Лукомський і Микола Ромадін.

Якщо говорити про особисте життя Ольги Дмитрівни, то воно більше не склалося, хоча останнім часом в Інтернеті з’явилося багато повідомлень, що Яновська була заміжня за відомим російським художником Георгієм Ряжським, проте вона мені такого не розповідала.

У роки ІІ світової війни Ольга Дмитрівна не припиняла писати. Слід відмітити картини «Переправа через Дніпро»‚ «Повернення з розвідки» і т.д. За плідну роботу в роки війни художниця була відзначена медалями «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941 - 45 годах» і «Ветеран труда».

Все своє життя, поки могла, художниця влітку їздила в Остріг та Київ. Їй подобався рідний Остріг і його вона зобразила на десятках живописних полотен. Крім архітектурного пейзажу, Ольга Дмитрівна працювала майже у всіх видах живопису: це і портрет, і натюрморт, і жанрові композиції. Звичайно, художниця змушена була малювати в офіційному стилі, якого вимагала радянська дійсність, стилі соціалістичного реалізму. Яновська писала портрети вождів народу, передовиків соціалістичного змагання, жанрові сцени «щасливого радянського життя». Із цієї серії робіт найбільш відомі «Лікбез», «Делегатка VI з’їзду рад», «Льотчик Сумарокова», «Ложа ударників у Великому театрі» та ін. Проте, що б не писала художниця, вона завжди демонструвала високий професіоналізм та повну відданість роботі. Відомий радянський критик А.Ефрос писав про неї: «Яновська – безсумнівний живописець, у неї є природна м’якість палітри, відточеність пензля, енергійність характеристик».

Одна з найулюбленіших робіт Яновської полотно «Чекають», про яке я згадував на початку своєї розповіді. Ця картина репродукувалася дуже багато разів, виходила в спільних альбомах, окремими листівками, та, як вже згадувалося, багато років використовувалася в шкільних навчальних посібниках. На даний час полотно «Чекають» зберігається в Острозькому державному історико-культурному заповіднику, як і багато інших картин майстрині.

Варта уваги історія про те, як потрапили картини Яновської в Остріг.

Поїхавши у 1989 р. з Москви лише із заповітом Яновської, її акварельним автопортретом та деякими пейзажами, які вона мені подарувала, я продовжував працювати в музеї і ми все будували плани з Ярославою Бондарчук, як добре буде, коли ми, згідно заповіту, заберемо роботи Ольги Дмитрівни і відкриємо в Острозі окремий музей Яновської. В 1991 р. Україна стала незалежною і ми зрозуміли, що картин Яновської ми можемо не отримати, оскільки між Україною та Росією вже був встановлений кордон. Тому, щоб не відкладати, весною 1992 року я знову виїхав до Москви потягом, адже своїм транспортом їхати не було можливості, та й небезпечно перевозити картини через кордон.

Моє перебування в Москві проходило вже за звичним сценарієм – я ночував в майстерні художниці, а в день ми зустрічалися в квартирі Яновської. Ми визначилися, які картини я зможу забрати в Остріг, а які лишалися в Москві і повинні були подаровані Третяковці. Вже попакувавши картини, (з рам я їх повиймав, а деякі познімав і з підрамників), я замовив таксі і поїхав на вокзал. Загрузивши картини в купе, вийшов на платформу і тут до мене підійшов наряд міліції і попросив пройти з ними у відділення. Тут я, звичайно, захвилювався, хоча мене не посадили б, але картини відібрали б точно. До того ж, мені довелося б потім оформляти заповіт в міністерстві культури Росії і вивезти полотна офіційно напевно не вдалося би. На мою велику радість, у відділі міліції мені запропонували лише бути свідком - там зловили кишенькового злодія і я свідчив про те, що у нього дістали з кишень. Після цієї процедури мене відпустили, і я намагався більше з купе не виходити. На кордоні з Україною російський митник виявився п’яним і в мене перевірили лише документи, а українські митники нічого проти ввозу картин в Україну не мали.

Ще виїжджаючи з Москви, я зателефонував в музей, що везу понад шістдесят картин і мене необхідно зустріти з транспортом на вокзалі в Оженині. Яке ж було моє здивування, коли на зустріч до мене ніхто не прийшов і я змушений був сам практично викидати картини з потяга. Добре, що я сам родом з Оженина і там в мене багато знайомих, тому я попросив мені допомогти і заніс картини до свого друга, який проживає недалеко від вокзалу. Наступного дня мені в музеї все-таки виділили транспорт, яким я зміг відвезти картини до Острога.

Картини Яновської прикрашають стіни багатьох визначних музеїв світу, найбільше їх звичайно в Росії та в Україні. В Третякоській галереї – «Автопортрет», «Після роботи», які ще з робіт попали після смерті художниці в Третяковку не знаю, але Ольга Дмитрівна планувала частину робіт туди передати. В художньому музеї Саратова «Ложа ударників в Великому театрі», в іркутському музеї «Переправа через Дніпро», в музеї Саранська «Калінін в гостях в Мічуріна», в музеї Ульяновська «Пісня», в ворошиловградському музеї «Портрет партизанки Малигіної». Роботи Яновської зберігаються також в Казані, Свердловську, Львові, Ростові на Дону, Харкові, Луганську, Баку і т.д. Квартири та галереї багатьох приватних колекціонерів світу прикрашені роботами Ольги Дмитрівни.

Персональні виставки художниці проходили в Берліні, Відні, Кельні, Стокгольмі, Осло, Варшаві, Венеції, Москві. Проте найбільше картин все ж таки в колекції Острозького історико-культурного заповідника.

Ольга Дмитрівна померла 2 жовтня 1997 року в Москві. Прах художниці, за її ж заповітом, перевезли до Острога і поховали у могилі її матері на П’ятницькому кладовищі, що на вулиці Бельмаж.

Бендюк Микола