Жупанюк Володимир

Жупанюк Володимир

8 березня 1947 - народився у с. Вовковиї Млинівського р-ну Рівненської обл.
1971 - закінчив Київський державний економічний університет. Кілька років працював за фахом.
1976–2003 - переїхавши до Луцька працював в художньо-оформлювальному комбінаті самотужки опанувавши основи образотворчої грамоти.
1985 - перша персональна виставка.
2005 - виставка "Володимир та Ярослав Жупанюки: діалог поколінь. Луцьк."
Персональні виставки:
1985 - с. Колодяжне (Ковел. р-ну Волин. обл.)
1991, 1998, 2005–06 - Луцьк
1993 - м. Ковель
Основні твори:
Старе місто при заході сонця. 1984, Золотий ранок. Вид на костелв в Луцьку. 2005, Під берестечком.2002, пані Габріеля, вибачте. 2003, Волинська Богоматір. 1985, Покрова Пресвятої Богородиці - с. Пляшева. 1991, Святий Миколай. 2003, Дубно в історії, Св. Лука з житієм. 2007, Боремельський Христос. 2007
2013 - лауреат обласної мистецької премії ім. Йова Кондзелевича

60 років від дня народження В. Г. Жупанюка (1947) - українського художника

Понад тридцять років працює в царині малярства Володимир Григорович Жупанюк. Народився 8 березня 1947 року у с. Вовковиї Млинівського району Рівненської області. У 1971 році закінчив Київський державний еко¬номічний університет. Кілька років працював за фахом. Однак любов до мистецтва, що спо¬нукала Володимира Жупанюка відвідувати художні музеї і картинні галереї, збирати лі¬тературу з історії образотворчого мистецтва, спілкуватися із людьми, від яких пахне олійни¬ми фарбами, змінила його життя. У 1976 році, приїхавши до Луцька, він починає працюва¬ти в художньо-оформлювальному комбінаті. Самотужки опановує основи образотворчої грамоти, вивчає історію мистецтва, робить перші самостійні кроки в царині живопису. Віднині творчість стає невід'ємною часткою його життя.

У 1985 році Володимир Жупанюк організовує свою першу персональ¬ну виставку. У цьому ж році закінчує оформлення експозиції Волинського краєзнавчого музею. Ні на мить художник не призупиняє творчої роботи. І, як результат його самовідданої праці, - участь у республіканських, всесоюз¬них та одній міжнародній виставці у Польщі. У 2005 році у Художньому музеї Луцька презентовано спільний проект «Володимир та Ярослав Жупанюки: діалог поколінь». На цій виставці були представлені твори, створені худож¬ником впродовж останніх років.

Нині митець має широке коло шанувальників. Його роботи є окрасою приватних колекцій в Україні та за кордоном. Два твори - «Старе місто при заході сонця» (1984) та «Золотистий ранок. Вид на костел у Луцьку» (2005) - зберігаються у фондових запасниках художнього відділу Волин¬ського краєзнавчого музею.

Володимир Жупанюк - натхненний і вдумливий художник. Мисте¬цтво стало для нього духовною потребою. Спілкування із природою при¬носить йому велику насолоду, а ще більше - можливість закарбувати у картині багатоголосся її барв. У своїй практиці В. Жупанюк орієнтується на традиції класичного мистецтва, особливо експериментуючи з вира¬жальними засобами імпресіонізму та пуантилізму. Провідним жанром його творчості є пейзаж. Краєвиди Волині просякнуті любов'ю до рід¬ного краю та щирим захопленням красою навколишнього світу. Бавля¬чись світло-повітряними ефектами, оптичною зміною кольору, худож¬ник створює краєвиди, сповнені правдивості, наділяючи їх естетичним

змістом. «Польова дорога» (1988), «Біля старого кар'єру, м. Клевань» (1990), «Садиба баби Віри» (2003), «Стара груша» (2004) та ін. - у кожну свою роботу митець вкладає краплину власної душі.

У творчому доробку В. Жупанюка також є сюжетні композиції на іс¬торичну тематику («Під містечком Берестечком» (2002), «Пані Габріеля, вибачте» (2005). У цих творах художник не лише звертається до істо¬рії, зображаючи події минулого, - він привертає увагу громадськості до належного вшанування ратних подвигів наших пращурів, піднімає проблему збереження культурно-мистецької спадщини України. Одна з останніх робіт художника присвячена історії села Боремель, що на Рівненщині, створенню якої передувала велика кропітка праця: зама¬льовки краєвидів села, вивчення його історії, бесіди з жителями. Осо¬бливої уваги заслуговують твори художника на релігійну тематику. Багатофігурні композиції перегукуються із українськими іконами. На¬ївність та щирість зображення він вдало поєднує із професійними при¬йомами виконання («Волинська Богоматір» (1985), «Покрова Пресвятої Богородиці - с. Пляшева» (1991), «Святий Миколай» (2003) та ін.

Нині Володимир Жупанюк продовжує роботу в царині образотвор¬чості. У нього нові ідеї і чимало планів на майбутнє, адже муза натхнення ніколи не полишає його.

Література:

Жупанюк В. Портрет ріки //Луцьк, замок. - 2003. - 27 берез.

Бихнюк А. Два митці - два світи // Слава праці. - 2005. - 6 груд.

Вербич В. Володимир Жупанюк: Життя, воскресле на полотнах // Луцьк, замок. - 1999. - 22 лют.

Вербич В. Над розп'яттям безсила смерть // Сім'я і дім. Нар. трибуна. - 2004. - 8 квіт. - С. 9.

Гуменюк Н. Божественне і земне // Віче. - 2003. - 9 січ. - С. 2.

Дубук М. Картини Володимира Жупанюка люди називають іконами // Ві¬сник. - 2004. - 8 квіт. - С. 9.

Дубук М. Малює батько і син // Вісник. - 2005. - 8 груд. - С. 3.

Кулик О. До Волинської Богоматері моляться навіть в Італії// Досвіт, зоря. -2004.- 17 січ.

Листівки волинського художника // Волинь. - 2003. - 14 січ.

Солтисюк Л. «Малюючи ікони, сповідаюся перед самим собою» // Аверс- прес. - 2003. - 22 трав. - С. 6.

Солтисюк Л. Спогад, пронесений через роки // Аверс-прес. - 2003. - 2 жовт. -С. 6.

Філатенко А. Діалог художників - батька і сина // Волинь. - 2005. - 15 груд.

Цюриць С. Художник вічного життя // Луцьк, замок. - 2003. - 2 січ.

Ярославська Л. Володимир Жупанюк: «Заберіть у мене все, дайте лишень намалюватись...» // Про бізнес. - 2000. - № 8. - С. 3

Олена Слота

Палітра добра. 1987

Палітра добра.

Молодий Ленінець. 8 жовтня 1987

Коли ми говоримо «самодіяльний художник», то часто пов’язуємо це слово-сполучення з відносно невисокою професійною майстерністю, обмеженим вибором тематики, від-сутністю офіційного ви-знання. Така традиція. Однак ніщо не стоїть, на місці, і низка самодіяльних діячів культури - а є підстави називати їх сьогодні саме так, тому що за рівнем своїм вони подеколи перевершують професіоналів - гідно виступили на авансцену художнього життя області.

Одним з таких майстрів пензля є Володимир Жупанюк, художник, повторну зустріч з яким «Молодий ленінець» обіцяв ще 30 травня. Тоді розмова точилася відносно карикатур, які часто друкували не лише наша газета, а й «Радянська Волинь» і «Молодь України» -- понад 200 робіт. Напевне, почуття гумору наклало на характер Володимира Жупанюка той м’який ліричний відтінок, який не часто зустрінеш у вдачі творчої людини в наш гамірний і метушливий час.

Родом Володимир із села Вовковиї Млинівського району Ровенської області. Закінчив середню школу, торгове училище, Київський торгово - економічний інститут. Здавалось би, фах «товарознавець продовольчих товарів вищої кваліфікації» давав можливість спокійно жити і працювати без особливих проблем. І життя йшло спочатку по звичній колії, - У 1971 році - служба в армії і робота за фахом. У 1976 році Володимир переїхав до Луцька, влаштувався на роботу в художній комбінат... завідуючим складом. А через рік - почав працювати художником, йому було то-ді тридцять років.

В дитинстві малював, як усі - чим доведеться. У 21 рік вперше побачив олійні фарби. У тридцять - вперше познайомився з аквареллю. У тридцять - вперше в житті, вийшов з фарбами на природу, щоб зробити замальовки з натури.

Захопився. І ось вже десять років творчої роботи за плечима. За десятиліття пошуків, здобутків, втрат, без яких не обходиться жодна творча біографія, - медаль ВДНГ, диплом Спілок художників, письменників, композиторів, кінематографістів, журналістів СРСР,

Участь у 12-ти обласних і одній республіканській виставках. Дві персональних у 1982-му і 1984-му роках, які відбувалися у приміщенні обласного відділення Художнього фонду УРСР та літературно- меморіальному музеї Лесі Українки в Колодяжному.

І ось - чергова виставка, яка експонується у літературній студії «Лесин кадуб», що при редакції газети «Молодий ленінець». Тридцять робіт олією та аквареллю віддзеркалюють життєвий досвід художника, різні етапи творчого пошуку, розмаїтість жанрів і тем. У картинах Володимира Жупанюка - силуети старого Луцька і сучасні контури міста, м'які ліричні пейзажі з різних куточків Волині, які художник спостерігав у різні пори року, і роботи, присвячені Великій Вітчизняній війні. Усіх їх об’єднує не лише авторство, а й особливий емоційний колорит, яким неодмінно позначена яскрава творча індивідуальність. Це - добре, приязне і чуйне ставлення до всього, що художник переносить на полотно. Можливо, тому, що крім палітри з фарбами, у його творчому процесі незримо присутня ще одна палітра, на якій зосереджено життєвий досвід, гуманність, віра в людей - палітра добра.

Олег Покальчук

Олег Покальчук

Подарунок художника. 1989

Подарунок художника

А.Філатенко, Радянська Волинь, 10 січня, 1989

По-різному складається у кожного з нас доля, вибір професії і життєвого шляху. Здається, ось вона, та єдино правильна дорога, якою будеш слідувати все життя. Певно, так думав і Володимир Григорович Жупанюк, вступаючи до торгового інституту, а після його закінчення працюючи по спеціальності. Як на наш час, професія в числі чи не найпрестижніших. Здавалося б, чого ще чоловіку треба!, як кажуть, працюй, живи і радуйся, що маєш доступ до дефіциту. Але ні. Видно в душі була закладена не комерційна жилка, а творча. Все більше Жупанюка манили, вабили своєю загадковістю фарби і пензлі, що в талановитих руках митців на полотні творили такий багатогранний, одухотворений світ з усіма його складностями і протиріччями, з багатющою гамою людських почуттів.

Спочатку навіть сам собі не хотів зізнаватись, що якась досі невідома, непереборна сила тягне його у цей загадковий світ художньої творчості. У тридцять років залишив набуту професію. Чесно кажучи, не у козиного на таке вистачило б духу. Володимиру Жупанюку, треба віддати йому належне, вистачило, хоч не раз довелося чути, що чинить він нерозсудливо, міняє синицю в жмені на журавля в небі.

Звичайно, добре мати диплом мистецького вузу, а ще краще й квиток члена Спілки художників. Та все ж хіба лише від цього залежить професіоналізм, хіба диплом гарантує майстерність, неповторність і своєрідність митця?! Певно, що все-таки слід мати, як кажуть, іскру божу в душі, 'нести велику любов у серці до обраної справи, мати величезну працелюбність, постійну, щоденну, бо інакше запис у вузівському дипломі про приналежність до художників-професіоналів не допоможе. І це дуже добре зрозумів В. Жупанюк, взявшись за фарби і пензель.

Не все і не одразу вдавалося. І хоч сьогодні можна говорити про його участь в обласних і персональних виставках, про вагомі творчі здобутки, та Володимир Григорович, як і раніше, всю свою творчість оцінює дуже критично, кожну нову роботу піддає сумніву, мучиться, як сам зізнається, над втіленням на полотні задуманого, відкладає почате, повертається до нього ще і ще, а то і зовсім залишає якусь роботу на невизначений строк і береться за іншу.

Попрощався, і мабуть назавжди, Володимир Жупанюк з престижною професією працівника торгівлі. Потяг до мистецтва таки переміг. Нині він працює художником в обласному художньому ремонтно-виробничому комбінаті. Звичайно, не обмежується тільки плановою роботою, хоч і творчою. Шукає, замислює нові художні композиції, як то кажуть, придивляється і прислухається і до природи, і до оточуючого світу з усіма його складностями, а ще вчиться, саме вчиться, а не наслідує майстрів пензля. Знаходить час і можливість, щоб побувати на республіканських, союзних виставках, ознайомитися з традиційними видами і жанрами мистецтва і новітніми течіями, представленими в експозиціях на таких виставках. Нещодавно повернувся В. Жупанюк з Ленінграда, де теж мав можливість багато побачити, співставити з власною творчістю, творчістю своїх колег-волинян.

У Луцькому педінституті імені Лесі Українки радо відгукнулися на пропозицію Володимира Григоровича провести персональну (хоч далеко неповну) виставку його робіт останніх років. Експонується вона в інститутському конференц-залі. Досить сказати лише про назви картин, щоб скласти уяву про уподобання, захоплення художника. Ось роботи «Літній день», «При заході сонця», «Весна в селі», «Зимовий етюд», «Спокій», «Старе місто» та інші, що яскраво свідчать про тонке відчуття художником природи, його палке бажання зупинити неповторну і прекрасну мить весни чи осені, подарувати всім нам це чисте відчуття радості, пережите ним самим.

Виставка викликала зацікавлення викладачів і студентів. Цими днями відбулася зустріч художника з майбутніми педагогами, їх наставниками її відкрила проректор інституту по навчальній роботі В. Я. Ілляшенко. В. Г. Жупанюк розповів про свої роботи, процес творчості, прагнення мовою мистецтва будити в людських душах потяг до добра, краси, і до речі, захоплюється він і гумором. Гумористичні, сатиричні малюнки В. Жупанюка часто вміщує обласна, республіканська преса, і тож, як бачимо, гарне поєднання в творчості - пейзажна лірика і гумористичні мініатюри. І одне, і друге радує людей, викликає щиру вдячність художнику.

Добре слово про творчість В. Г. Жупанюка сказав завідуючий кафедрою образотворчого мистецтва факультету підготовки вчителів початкових класів інституту, кандидат архітектури О. В. Лесик.

Зустріч завершилася приємним сюрпризом і для присутніх на ній В. Г. Жупанюк свої 18 робіт, що експонувалися на виставці, подарував інституту - його студентам і викладачам. Від імені студентів щиру вдячність художнику за такий щедрий дарунок висловила Руслана Возняк

А. Філатенко

Подароване людям. 1991

Подароване людям

А.Філатенко. Радянська Волинь, 14 листопада 1991

По-різному складається в кожного з нас доля. Вже ніби і шлях життєвий-обрав, і дорогу свою почав торувати, та раптом круто міняєш .її, викликаючи подив знайомих тобі людей. Бо, як на їх погляд, все було усталено, благополучно, а тут починаєш, так би мовити, з чистого листка, І добре, якщо є поряд близькі люди, які зрозуміють, підтримають, допоможуть самовизначенню в тій воістину необхідній , душі і серцю справі. З усього видно, що такі люди були в житті Володимира1 Григоровича Жупанюка, котрий, круто змінив своє життя, полишивши, таку, на погляд обивателів, престижну роботу Працівника торгівлі. І поміняв її на роботу художника-оформлювача. І це після закінчення торгово-економічного інституту, роботі в райспоживспілці.

- Дивак ти, Володю. Ціни тобі б не було, якби ти працював у торгівлі. А кому потрібні твої пензлі, фарби, плакати та стенди, які оформляєш. Хіба це можна порівняти з твоєю попередньою роботою в торгівлі, - чув не-раз від доброзичливців, для котрих завжди краще мати синицю в жмені, ніж журавля в небі.

Віджартовувався, бо як їм пояснити, що не лежить душа до цієї справи, хоч і вуз закінчив, і диплом має, що тягне його до пензля, що серцем відпочиває за мольбертом. Він не мнив себе великим художником, не пнувся у першу, шеренгу яку, ніде правди діти, полюбляють окремі володарі невеликого таланту, зате солідних спілчанських квитків. Важливо і те, що він працює над ..своїми роботами без принуки, без поспіху і бажання неодмінно втрапити на виставку, «присвячену», як це донедавна було модно, до тієї чи іншої «знаменної» дати.

- Зрозуміло, мені хочеться, щоб хтось таки побачив мої роботи, сказав про них своє слово. Але повірте, якби я навіть не мав можливості їх показати, все одно не полишив би пензля, - зізнається Володимир. - Це для мене як повітря, як сонце, це те, без чого не мислю свого життя.

На його художніх- полотнах те, що найбільш дороге і близьке, те, що зогріває душу і викликає бажання зупинити цю дорогу мить і для себе, і для. тих людей, котрі зустрінуть роботи на виставках.

Володимир Григорович - учасник десяти обласних ви-ставок. Удостоєний він диплома Спілки художників та диплома ВДНГ України. А ще мав він дві персональні виставки - одну в Колодяжному, музеї-садибі Лесі Українки; і в Луцькому педінституті. До речі, 18 своїх найкращих робіт, що експонувалися в педінституті, він подарував вузу.

І ось нині у художньому відділі обласного краєзнавчого музею, що в замку Любарта, експонується третя персональна виставка Володимира Жупанюка. На ній представлено 36 нових робіт художника. Хотілося б добре слово сказати про керівництво обласного госпрозрахункового ремонтно-виробничого комбінату і, найперш його директора А. М. Санілевича, котрий підтримав свого працівника. Комбінат виступив спонсором при організації виставки. За кошти комбінату випущено- каталог виставки робіт. Володимира Жупанюка, рекламу на неї. Таку увагу до захоплення і обдаровання людини, погодьтесь, далеко не в кожному колективі зустрінеш. Думається, для художника це не тільки матеріальна допомога, а, швидше, моральну підтримка, яка додасть наснаги до творчості в майбутньому.

... Експозиція виставки художніх полотен В. Жупанюка займає два зали. Зрозуміло, що у професіональних мистецтвознавців будуть свої оцінки експонованого творчого доробку. До-зволю сказати про виставку В. Жупанюка з точки зору одного з її неупереджених відвідувачів, які в ці дні побували у Художньому відділі Музею і зустрілися з роботами художника.

Наступили такі сірі непривітні і холодні дні, що мимоволі ця сірість . відбивається на настрої. Та повірте, враз посвітлішало на душі, ніби її торкнулося щось сонячне і по-домашньому тепле і добре, коли переходила від картини до картини, що експонуються. Бо тут і осінь золотаво-сонячна, і лан, пронизаний осіннім золотопадом, і старе місто постає, мов вимите чистим світ-, лом ранньої осені. Оригінальна, настроєва робота «Ліхтар». Із-за кремезного старого дерева падає світло невидимого ліхтаря і висвічуються мури старого замку, бруківка. Немовби висвічується вічність, яка відкривається перед нами. А за цим висвітленим крилом нашого знання про минуле, все темніші і темніші тони, мов недоступні нам сторінки нерозгаданої книги.

Відчувається, що художник з інтересом і шанобою ставитеся до минулого, нашої історії, архітектурних пам’яток, залишених нам талановитими зодчими. В багатьох роботах, експонованих на виставці, в усій принадності постають древні храми, інші архітектурні . пам’ятки. На одних полотнах вони ось тут, поряд з нами, на інших - проступають їх силуети, обриси, а на передньому плані день сьогоднішній, упізнаваний нами. І нагадують вони нам про нерозривність часу, про наше коріння, про те, хто ми і звідки, і що заповідали нам предки. І це не може не хвилювати, не викликати доброго і світлого почуття.

Звертається Володимир Жупанюк до народних звичаїв і обрядів.. Він експонує невеликі за розміром, але зворушливі роботи, які нагадують старовинні листівки, на яких від-творено різдвяні і пасхальні свята. Дивишся на них і тепла хвиля огортає душу. Бо це частка нашого життя, нашого роду і родоводу.

Власне, роботи Володимира Жупанюка на його нинішній персональній виставці - це те, що. близьке. І дороге художнику, і нам, її відвідувачам, - довколишня природа, пам’ятки архітектури, вулички Старого міста, його храми, а ще натюрморти з квітами, дарами осені, побачене пильним оком людини обдарованої, небайдужої до оточуючого світу, їх творець немов нагадує всім нам,- що все це належить нам, належало нашим предкам і ми достойно маємо передати його нащадкам. Знайомство з виставкою лишає- світлий слід в душі і вдячність творцю . експонованих тут художніх полотен

А. Філатенко

Люблю земне. 1987

Люблю земне

Розмову вів С. Цюриць. Молодий Ленінець. 30 травня 1987

Володимир Григорович Жупанюк працює у Луцькому виробничому художньо-оформлювальному комбінаті. Йому сорок. Але бачили б ви, як жвавішає обличчя, як в очах спалахують іскорки зацікавленості, коли мова заходить про цінності духовні - мистецтво, літературу, історію. Йому щиро жаль «бідних людей» («бідні», бо все життя печуться про збагачення, живуть задля грошей і не хочуть збагнути, що людська душа потребує світла, розуміння природи, красивого, їй конче необхідне удосконалення, а значить і спілкування з прекрасним). Сам (хоч і досі з дружиною і шістнадцятирічним сином мешкає в однокімнатній квартирі) матеріальний добробут вважає вторинним. Найулюбленіше хобі - їздити на рибалку чи полювання (щоправда, без рушниці - не може терпіти насильства навіть над зайцем), щоб малювати природу. Ще захоплюється історією рідного краю. Любить і розуміє музику, та найбільше духові оркестри. Найвеличніше свято для Володимира Григоровича - День Перемоги. Може тому, як зізнається художник, що його батько воював. Це день Пам’яті. Він тоді застеляє вишиваним рушником стіл, ставить на нього батьків портрет, а поряд - квіти.

Він взагалі любить свята. Бо люди тоді добріші, кажуть щиріше «добрий день» і помисли їх світлі.

Як бачите, В. Г. Жупанюк - натура лірична. І ось в такої людини раптом - карикатура. Причому карикатура, яка не лише смішить, а й перчить, критикує, б’є, змушує замислитись над своїми діями, вчинками, характером.

- Звідки у Вас, Володимире Григоровичу, любов до гумору?

- Гадаю, передалася від батьків, котрі розуміли- гумор. Самі багато жартували, - каже Володимир Гриорович. - А ще й від односельчан. У нашій хаті завжди збиралися на вечорниці сусіди, інколи й набридало, що довго сидять. Але й цікаво, бо багато розповідають, співають таких пісень, що й ніколи не чув.

- А з чого почалося захоплення карикатурою?

- Якось показав Олександру Богачуку свої вірші (хто не писав їх у молодості). Ну, а заодно і ка- рикатурки. Він подивився те і друге, а тоді і радить: «Ти краще, Володю. ма¬люй». Відтоді й гострю олівець. Серйозно ж карикатурою захопився років десять тому. Став підмічати кумедні ситуації, курйозні випадки, негативних типів, характери, захотілося, аби й інші знали про їх існування, аби намагалися ста ти добрішими, поряднішими. А ще дуже подобається скрашувати людське життя посмішкою, яку викликають вдалі роботи.

- Ваші улюблені теми.

- Сатиричні. Аби читач не просто сміявся, а й роз мірковував над явищем. Конкретніше - побут і медицина.

- А чому саме медицина?

- Там мені не щастить. Скільки не звертався за допомогою до лікарів, рідко коли відчував з їх бок.у чуйність та вболівання, які. здавалося б. мають бути їх професійним обов'язком. Частіше зустрічалися черствість. халатність, бездушність. Можливо. причиною подібного сатиричлого обстрілу - хвора теща, про митарства і болі котрої наслухався до знемоги. При наймні сідаючи за роботу, щораз хочеться втрутитися у відносини медперсоналу та їх пацієнтів.

- До речі, хто за фахом дружина?

- Медсестра.

- 1 як сприймає вашу творчість?

- Дуже прихильно. Допомагає порадою, а головне - СТВОРЮЄ УМОВИ ДЛ‘Я

творчості. Коли ж робота готова - найперший і, мабуть. найдоскіпдивіший критик.

Розповідаючи про дружину. Володимир Григо-рович тепло усміхається у свої пишні вуса. Очі його добрішають, сивини ніби меншає.

Родом він із села Вовковиї Млииівського району, що на сусідній Ровеніцині. Малюванням захопився з раннього дитинства. Спочатку переписував якісь закарлючки (не знав тоді, що це літери) із шкільного зошита старшого брата Стаха. И досі пригадує, як виводив товсті ноги, хвіст та хобота - деталі першого братового малюнка - слона на білій долівці печі. У селі про нього казали: «Цей якийсь дивак. Он Стах уже на коні їздить, а він все малює». У школі хлопчак випускав стінгазети, робив замальовки у зошити товаришів. Уже тоді здібності малого художника помітив односелець Олег Беньковський... Відвіз у Львівське художнє училище імені Труша, де сам навчався. Але Жупанюка не прийняли - переросток. 1 він опинився у Ровенському торговому училищі.

- Ким я буду? - з гумором оповідає Володимир Григорович, як цікавився у викладачів училища про свій майбутній фах.

- Завторгом.

- А це що?

- Директор магазину, - одказували йому.

Лише потім довідався, що буде звичайним продавцем. А хотілося більшого. І ось він уже паралельно навчається на платних курсах водного інституту. Пізніше вступає у Ровенський філіал Київського держуніверситету і здобуває фах товарознавця продовольчих товарів вищої кваліфікації. Служить в армії, працює інструктором райспоживсиілки, завторгом, майстром на консервному заводі і не перестає малювати. А якось В. Г. Жупанюк ризикнув стати поближче до захоплення і влаштувався... завскладом но воствореного Луцького художньо - оформлю- вального комбінату. І лиш згодом зважився перейти на творчу роботу. Тепер в його активі понад сто картин (у виставочному залі «Молодого ленінця» нині демонструється виставка художника - тож до цієї грані таланту В. Г. Жупанюка ми іще по-вернемось), він член творчої секції художнього фонду, учасник кількох виставок. Але зараз мене цікавить внутрішній світ цієї скромної людини, тому запитую, якої він думки про сучасну молодь.

- Мені видається. -- зі-знається з болем Володимир Григорович, - їх недостатньо вчать розумінню музики, прекрасного взагалі, історії. Наведу бодай такий факт. Мій син закінчує школу, а його й досі не привели, скажімо, до Луцького замку і не повідали про його історію.

Вразив такий факт. У Тростянці Дубнівського району проїжджали повз сільську церкву. Забачивши її, котрась із дівчаток тицьнула на неї пальцем і на весь салон вигукнула: «О, церква, піп дурень». Я потім поцікавився цією спорудою. Виявилось, селяни збудували її на гірці, куди й коні не могли забратися, на честь скасування кріпосного права а Росії, у І86! році. Молодь же про це забула.

Мені болить, що тепер зі школи привчають не любити Пушкіна. Так, так, саме не любити. Адже замість того, щоб зацікавити дітей багатющими фактами із життя генія, вивчення творчості поета частенько зводять до наказу: «Вивчи по ему Пушкіна звідси і досюдова».

- Чи є у Вас заповітна мрія?

- Життєва - виховати сина, щоб він був хорошою людиною.

У творчості - хочеться частіше радувати людей гарними картинами: мрію зробити виставку у лікарні чи в будинку престарілих, аби зменшити чийсь біль, чиюсь біду.

- Як сприймаєте нове?

- Якщо воно розумне і йде на користь, то я за!

- Чи подобається рок музика?

- Я люблю більше народні пісні. Рок не слухаю, не знаю. Але син не сприймає. каже, багато галасу.

- Як ставитесь до літаючих тарілок?

- Мене вони не цікавлять. Більше люблю земне. Та й, щиро кажучи, я дещо негативно ставлюсь до техніки.

- Ваші захоплення.

- Залюбки переглядаю журнал «Творчєство». Він дає об'єктивну інформацію про стан справ в образотворчому мистецтві. Стежу за творчістю улюблених карикатуристів Дубова і Юнака. Зараз перечитую Герцена «Бьілое и думи». До сьогодні, дякуючи вчительці, люблю Маяковського.

І традиційне. Що побажали б читачам «Молодого ленінця»?

- Здоров'я, доброти, ну й гумору. Частіше усміхатися. розвивати це почуття в інших людях