ПостРадянська селянка. Каріна Арутюнян Іштван Кус

Живопис

23 грудня 2013 року

Woodlogck (Каріна Арутюнян, Іштван Кус)

Woodlogck (Каріна Арутюнян, Іштван Кус)

На фоні першочергових та другорядних потреб культура відкидається далеко в забуття.

Українці забувають, що без єдної культури як цілісної української немає підстав для побудови окремої держави України, як такої. Заморені голодом та холодом, на грані божевілля забувають святі слова «Не хлібом єдиним». Як поле без обробітку не дасть урожаю, так і душа не дасть…

Культура створена і створюється і буде створюватися душею, а продукти культурної діяльності (праці) є божественною манною. Бо й собака, коли голодна, хижак по своїй суті, не кидається на людину, щоб згризти її і задовольнити свої матеріальні потреби, а навпаки хоче погратися, відчути тепло, ласку та любов. Плекаючи свою культуру людина стає людиною, а втративши її вона деградує, стає знаряддям. Не факт, що події, які відбуваються в Україні спочатку її незалежності не являються культурним геноцидом. Втративши свою культуру Україна остаточно втратить свою незалежність.

Пострадянська Селянка - це образ жінки, яка входить в образ, в який може увійти кожна . І хоч вона приймає кольори Іспанії, і хоч вона далеко в Алеманії, і на шляху , яким вона мандрує в Гамерику, вона - українська селянка, яка за своїм призначенням повинна виховати, як свою дитину українську націю. Вона терпляча, вона розуміє, що бути героєм це один день, а бути людиною це все життя. Стражданнями вона знаходить місце під сонцем, стражданнями вона вирощує хліб у бруді сучасної системи. Радість материнства, вона тримає дитину на руках цією миттю можна жити вічно, але ж ні, життя продовжується і знову розчарування та терпіння. А згодом приходить весна, розквітають польові квіти, так само і вона набуває образ фіалки. Її стихія- це вода. З кожним доторком краплин води, неначе вода заточує каміння. А далі вічна мить.

В образі Пострадянської Селянки виступав образ української культури