Роман Петрук

Живопис. Великий зал

26 серпня - 4 жовтня

Роман Петрук

Приємно дивитись твори ті, від яких іде енергія краси, добра, глибина душі. А ще хочеться і написати про людину, художника, творця таких робіт.

Думаю, я не випадково тепер, коли природа так швидко розкриває таємність народження всього живого, напишу декілька слів про такого митця.

Це Роман Петрук. Для мене він, ніби рідна дитина, я так відчула і відчуваю його дар Божий. Та це і не дивно, адже Волинська земля не могла не дати таку глибоку душу. Порівнюю свою Полтавщину із голубими стрічками річок Псла, Груні, Сули з чистотою волинських краєвидів. Відчуваю низину, відчуваю джерела десь в глибинах землі. Недаремно, Леся Українка об’єднує у своєму поетичному слові і піснях волинян і полтавців, а особливо Гадяцьку землю, куди із 10 років приїздила у Зелений Гай, насолоджувалася гаєм і лучками. Писала Ользі Кобилянській : “Приїзди, сестро, я покажу тобі найукраїннішу Україну”. Може, і так. І ось щастя мені випало пізнати такого художника, може, бути йому і учителем. Але відверто – я більше у нього щось беру, занурююсь у його, здавалось би, ще студентські, учнівські, дитячі твори. А вони – ні. Це майстер, який пізнає життя через той загадковий світ і у своїх творах чарівних, нерозгаданих, розкриває образ. Образ простого глечика із тими квітами, що колись буяли і дихали духмяно і тут же яблучко чи грушка, яка втягує глядача. Що там є? Не знаю. Є душа. Є життя того глечика, який був у руках господині, а народив його гончар. Роман малює образ гарної дівчини, відчуває таку красу тонких дівочих очей, підкреслює риси найбільш виразні і характерні для тієї людини. Багато бачила автопортретів. Вони настільки мистецькі як у кольорі, так і у рішенні композиції на невеличкому полотні. Сам Роман має риси італійських мистецьких аполлонівських, леонардовських, рафаелівських образів. Його відкриті очі не можуть не бачити краси у звичайному пейзажі чи у складній позі оголеного жіночого, чоловічого тіла із рельєфними складками якоїсь драперії.

Із 16 років Роман Петрук навчається у Києві, у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА). Цей юний хлопець із Луцька виділявся серед студентів І-го курсу живописного факультету великою любов’ю до навчання, до рисунку, до композиції. Він малює. Його рисунки, чи то гіпсової голови Давида, чи то бабулі Каті - « відмінні». Провчився рік, платив за навчання і перевступав знову на І-й курс. Отут мені повезло бути його педагогом. Думаю, та я і не учила його - він сам настільки глибоко прислухався до кожного мого слова, а інколи і давав пензля щось підкреслити на його роботі. Завжди показував свої творчі домашні роботи. Розповідав про своїх рідних, особливо про бабусю. Придивившись, я помітила, та і він, що моя мама дуже подібна на неї. Може, тим, що вони від землі, що вони чисті своїм селянським святим життям. І ту святість має Роман.

І ось він студент уже 5-го курсу Академії. Навчається у нашого академіка, керівника майстерні сакрального мистецтва Стороженка Миколи Андрійовича. Поєднання глибини професора, який відкрив у нашій академії справжнє духовне мистецтво, школу науки образотворчого мистецтва, не могло не підняти на високий рівень художника. Петрук повністю віддався майстерні проф. Стороженка М. А. Я не бачила жодної роботи Романа, яку б він виконав без любові. Саме любов і народжує ту глибину, яка є у творах ще зовсім юного студента НАОМА. А він за ці роки уже скільки геніальних робіт має, багато виставок, як персональних, групових, так і всеукраїнських, закордонних. Твори цього майстра, а я маю право так його називати, уже є у колекціях країн світу, чи то Китаю, чи то Польщі, України. Роман ніколи не криється від товаришів своїми знахідками, як передати ту чи іншу композицію. Він переможець конкурсів студентських робіт, учасник різних виставок. Скажу, Романа усі люблять, може, є і такі, які щиро десь і позаздрять, бо у художників, людей творчих, завжди так було і є.

Це радість, коли бачиш у своїх учнях той дар Божий, яким наділяє наша українська земля. Які б не були тяжкі роки, негаразди, особливо зараз, коли такі зміни в Україні, у політиці, а мистецтво, культура народу була, є і буде. Думаю, щоб кожна людина не втрачала любові один до одного , до культури нашого народу, берегла щиру душу, поважала один одного. Надія завжди була і буде на святе, яке заповідає Господь Бог

Професор НАОМА, Член – кореспондент Національної академії мистецтв України, Віра БАРИНОВА-КУЛЕБА

Роман Петрук народився 14 жовтня 1991 року в м.Луцьк. Закінчив Луцьку художню школу. З 2008 року навчався у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури.

З 2011 року став студентом Майстерні живопису і храмової культури. Учасник всеукраїнських та міжнародних виставок та пленерів. Переможець багатьох конкурсів