Стовп за вікном життя - як є. Марічка Островська (Ковальчук)

Авторський проект. Нижній зал

25 січня - 24 лютого

Представлення пам’яті наших днів і років в сьогодні, яке своїми руйнаціями влазить частинами в наше Є: в душу, в серце, в очі. Обмотує ярмом слави і безчесті наші голови, обтяжує рідні руки кайданами безкінечної праці.

Сьогодні… несправедливе і грішне, яке проймає до кісток і струшує по сто мільйонів разів на день вироками судів і блазнів (богів, насущних на землі). Коли ідентифікація особистості до стовпа, в якому арматуру роз’їдає іржа,а бетон сиплеться, то не психологічна травма, а адекватне сприйняття реальності, в якій ми тішимося лише спогадами про своє. Своє і рідне, яке є в крові і кожне сьогодні гріє з середини, на яке можна дивитися через бабціне вікно, яке згадує і розказує казку про сьогодні.

Сьогодні інше….

У ньому є: Традиція, яка несе в «те сьогодні» з руками і ногами, ніби наркотик крутить голову,

Грубка, біля якої гріються руки і потріскує вогонь,

Ціла купа гілляк, з яких буде змотаний віник,

Котик і курочка,

Солодка кутя і пахучий хліб,

Пам'ять, яка будить у нас спогад про прожите і цінне,

Сьогодні-сьогоднішнє, яке згуртувало людей, не собак, які в будь- який момент можуть осквернити стовп, чи потерти в нього бік. Людей, які пам’ятають про рідну традицію

Блакитне небо в синіх рамах

Блакитне небо, білі хмари

І обрис щастя у вікні.

Минуле нині - не примара,

А просто - зайчик на стіні.

Блакитне небо в синіх рамах,

Під ним - чи ясен, чи то дуб.

Колись усе було так само,

Лиш менше фіксувалось згуб.

Блакитне небо, клумба квітне

Поблизу хати ходить кіт,

І хатка та, на диво рідна,

Оберігає від всіх бід...

Блакитне небо, серце мліє.

Крізь спогад мудрість постає -

Ясніє, гріє і багріє,

Натхнення з неї сили п'є.

Блакитне небо, в вікнах - люди,

Далекі та близькі комусь,

Нікого щастя не забуде...

А там-он чийсь пройшов дідусь.

Блакитне небо - крізь статичність

Веде до справжніх розумінь,

Що в кожнім з нас - прекрасна вічність,

Мов спадкоємність поколінь...

Ще вдосталь радості цей вік нам

Сипне на долю, наче сніг -

Лиш хай душа відкриє вікна

Й любов покличе на поріг.

Л. Шторм,

16.03.2017

Роботи

Відкриття

Фото

Київ. Національна спілка художників України