Стовп за вікном життя - як є. Марічка Островська (Ковальчук)
Авторський проект. Нижній зал
25 січня - 24 лютого
Представлення пам’яті наших днів і років в сьогодні, яке своїми руйнаціями влазить частинами в наше Є: в душу, в серце, в очі. Обмотує ярмом слави і безчесті наші голови, обтяжує рідні руки кайданами безкінечної праці.
Сьогодні… несправедливе і грішне, яке проймає до кісток і струшує по сто мільйонів разів на день вироками судів і блазнів (богів, насущних на землі). Коли ідентифікація особистості до стовпа, в якому арматуру роз’їдає іржа,а бетон сиплеться, то не психологічна травма, а адекватне сприйняття реальності, в якій ми тішимося лише спогадами про своє. Своє і рідне, яке є в крові і кожне сьогодні гріє з середини, на яке можна дивитися через бабціне вікно, яке згадує і розказує казку про сьогодні.
Сьогодні інше….
У ньому є: Традиція, яка несе в «те сьогодні» з руками і ногами, ніби наркотик крутить голову,
Грубка, біля якої гріються руки і потріскує вогонь,
Ціла купа гілляк, з яких буде змотаний віник,
Котик і курочка,
Солодка кутя і пахучий хліб,
Пам'ять, яка будить у нас спогад про прожите і цінне,
Сьогодні-сьогоднішнє, яке згуртувало людей, не собак, які в будь- який момент можуть осквернити стовп, чи потерти в нього бік. Людей, які пам’ятають про рідну традицію
Блакитне небо в синіх рамах
Блакитне небо, білі хмари
І обрис щастя у вікні.
Минуле нині - не примара,
А просто - зайчик на стіні.
Блакитне небо в синіх рамах,
Під ним - чи ясен, чи то дуб.
Колись усе було так само,
Лиш менше фіксувалось згуб.
Блакитне небо, клумба квітне
Поблизу хати ходить кіт,
І хатка та, на диво рідна,
Оберігає від всіх бід...
Блакитне небо, серце мліє.
Крізь спогад мудрість постає -
Ясніє, гріє і багріє,
Натхнення з неї сили п'є.
Блакитне небо, в вікнах - люди,
Далекі та близькі комусь,
Нікого щастя не забуде...
А там-он чийсь пройшов дідусь.
Блакитне небо - крізь статичність
Веде до справжніх розумінь,
Що в кожнім з нас - прекрасна вічність,
Мов спадкоємність поколінь...
Ще вдосталь радості цей вік нам
Сипне на долю, наче сніг -
Лиш хай душа відкриє вікна
Й любов покличе на поріг.
Л. Шторм,
16.03.2017