Тільки море. Роман Петрук

Живопис

4 - 21 листопада

Тільки море

…Хто не був оточений зі всіх боків морем,

той не має уявлення про світ і свою спорідненість зі світом.

Гете

Концепція циклу творів «Тільки море» народилася під час пленерів на Чорному морі, яке постає важливою складовою мистецького світу Романа Петрука. Ця серія – одна з іпостасей майстра, у доробку якого також серії київських пейзажів, портретного живопису, іконних зображень, квіткових сюжетів.

Роман Петрук витворює своїми композиціями філософію моря. Одвічне протиборство космічних стихій – землі, неба, води, а водночас їхня гармонійна поєднаність постають у його творчості як першооснова і сьогочасність людського буття. Митець відшукує цю гармонію, ці невловні порухи протистоянь, відтворює мовою живопису могутній і вічний організм моря, вловлює кардіограму суголосності хвиль, що вдаряють об берег, із серцебиттям людини.

Морська епопея Романа Петрука сповнена настроїв: супокійність моря а чи його збуреність, мить заходу-сходу, вібрації повітря, в якому відображається небо, скрики пролітаючих чайок – все це разом створює симфонію єдності і гармоній з композиційним переважанням кола (небесного світила) і прямої (горизонту) як медитативних складових, що символізують космічну сферу і буття людини у розмаїтих його проявах.

Мистецька візія цих моредосліджень вражає густизною глибинної таїни морської стихії, витонченою колористикою – як всеосяжний погляд моря, його одвічна таїна. На полотнах Романа Петрука море постає у його божественному задумі і виявах. «Кожен з нас – це море», – промовляє автор цієї морської саги.

Доктор мистецтвознавства,

старший науковий співробітник

Леся Смирна

Тільки море

Море - єдине, що не тече. Море не минає, наче час, не псується, наче простір, не «проходить», наче людина. Що в ньому відбувається, - відбувається на глибині; тихо, молюски, спокій, сонні глибокодонні риби і Капітан Немо. Те, що на поверхні, хвилює лише поверхню, яка, за словом Цвєтаєвої, починається у міліметрі од землі або води. Роман Петрук, як на мене, і фіксує те, що відбувається в рамках цих незначних метричних коливань. Він сковує мерехтливу метричність збагнутого коливання тремтливою неметричністю "вовняного" почуття. В його морі не штормить - відбувається. Тому що людину в морі направду турбує можливість руху: плисти (сам), ходити (Він), спостерігати (за ними). Її турбує, щоб існувало те, від чого віддзеркалюється око, буквально - відштовхується прямо на тебе, на глядача. Тобто можливості твого власного ока повертаються тобі, знадливо збагачені небаченим. Ці різноскеровані течії в полотнах Петрука - власне є і його пуантилістичним спостереженням за течією часу, і акомодаційним збагаченням простору (зараз - принаймні простору залів Луцької галереї мистецтв), і розумінням, що людина - таки проходить, а мистецтво - ні. За таке розуміння - лише глядацька вдячність.

Заслужений діяч мистецтв України,

доктор мистецтвознавства,

професор Андрій Пучков