МОВО

Групова художня виставка МОлода ВОлинь

15 липня 2020 року

Анастасія Кашталян. Karantynni notatki

Анастасія Кашталян

Karantynni notatki

З початком карантину я бачила в соціальних мережах такі мотиваційні слова: “будемо

займатися спортом”, “будемо вчити англійську мову”, “запишемося на всі онлайн курси

з саморозвитку”.

Разом з тим, в інформаційному потоці можна було побачити наступне: “Рornhub

закликає людей в усьому світі залишатися вдома, щоб згладити криву коронавірусу за

допомогою самоізоляції з безкоштовним преміум-доступом”.

Тож під час карантину я створювала графічні роботи на еротичну тематику. Для мене

це дуже приємне заняття - нотувати такі свої фантазії.

А чим ще займатись під час самоізоляції, як не доставляти собі таке задоволення -

вести календар своїх вигадок

Анастасія Кашталян

Анастасія Кашталян. Північ − Південь Захід ↑ Вихід →

Північ − Південь Захід ↑ Вихід →

17.03.2020 - 22.05.2020

Кічук Анастасія

66 Заходів сонця які ми запам'ятаємо.

Привіт, я Анастасія Кічук або Настя намалюй, або намалюй мені. Одного дня я зробила собі виклик.

Те, що твої очі побачать тут - це саме те, що ти бачиш щоденно - це не про високу, мистецьку цінність, а набагато важливішу, духовну. Про те як після одного важкого періоду настає інший, про і те як в один момент ти робиш те що відкладав, про те розуміння самих "цінних" речей, про те як загартовується наша свідомість, про те як знайти сенс там де не очікував. І знаєш, виклик – це кожен день.

Виклик - це почати власну справу.

Виклик - це відвідати батьків. Виклик - це зав'язати шнурівки.

Кидаймо виклики разом!

Я хочу аби ми запам'ятали ці 66 вечорів як точку неповернення і маленький крок до чогось справді цінного

Кічук Анастасія

Влад Холодний. Чорнозем

Влад Холодний

Чорнозем

В своїй серії чорнозем я наводжу паралель полотна і земельного паю. Мої роботи є не реалістичним зображенням сцени, а намаганням відтворити свої уявлення про ландшафт який мене оточує. Використовуючи грубу пластику я навмисне абстрагуюсь від конкретних земляних культур намагаючись передати загальну ритміку. Звертаючись до цієї теми, я задаюсь питанням зв’язку ландшафту і мене, наскільки зроблене мною максимально наївне, експресивне зображення ландшафту буде звертатись до мого реального середовища?

Влад Холодний

Артем Лукянчук. Волинські мотиви

Артем Лукянчук.

Волинські мотиви

На картинах переважають сільські краєвиди, пов'язані з моєю малою батьківщиною - волинським селом Видраниця. Представлені також жіночі портрети, сюжети з волинськими орнаментами. Моделі, які мене надихають, є моїми близькими друзями. Більшість картин створювались в період карантину під час перебування за кордоном

Артем Лукянчук

Ірина Дяченко. Не з кам'яним серцем

Ірина Дяченко

НЕ З КАМ'ЯНИМ СЕРЦЕМ

карантин... маски... закриті кордони.. поламані життєві плани... злість і розчарування.

І ми всі повністю забули, що справді для нас є цінним. І деколи серця наші ніби кам'яні.

Але може насправді ми такі і є? Може, серця вже давно скам'яніли?

Нам же всім так важко без подорожей, без звичного стилю життя. І хочеться витрачати гроші так, як звикли… Прагнемо і далі бути у нескінченному марафоні гонитви за престижем, статусом, грошима, можливостями; у душі безкінечне бажання показати свою крутість, довести, що ти сильніший за інших.

Забули, хто ми, звідки і куди біжимо, але байдуже.

Чи не завжди байдуже ?

Відчувається так, ніби кожен день, тиждень, місяць цього карантину хоче нас чогось навчити. Адже всі події, що відбуваються, мають сенс. Світ щодня об всі життєві перипетії шліфує наші душі. Ставить нам питання, щоб ми розібрались у собі.

Можливо, пріоритети все ж мають бути інші?

Можливо, ми маємо важливіші причини для стресу, ніж просто скасовані плани?

Можливо, щастя зовсім не у вічній напрузі, гонитві і зайнятості?

А взагалі – ми ще пам'ятаємо чи забули про медиків, які на передовій боротьби з вірусом?... Чи допомагаємо ми їм ще й досі – матеріально, а може й просто тим, що піклуємося про заходи безпеки і не наражаємо себе на ризик зайвий раз?

А що, якщо подумати ще ширше?

Чи пам'ятає наше серце, що таке милосердя?

Чи готові ми підтримати, допомогти?

Ми дійсно і досі бережемо у собі людину?

А може вже втомилися і хочеться забути про все і всіх, адже свої проблеми найбільше болять?

Де правда у цьому всьому?

Я глянула у обличчя наших "родзинок" міста – кам'яних скульптур М. Голованя. Вони непорушно стоять тут роками і спостерігають за Луцьком і за людьми крізь час. Це німі свідки того, як змінюються світ, як пишеться людська історія. І ці персонажі зуміли торкнутися душі одним поглядом. Їхні кам'яні очі наче запитують: що з моїм життям? Які мої щоденні дії? Можливо, усе найцінніше, що ми маємо, все ще з нами, і жоден коронавірус його не в силі забрати? Можливо, цінним є вже те, що ми живемо, любимо? А найкоштовніше – це стосунки з світом, з Богом і з близькими, а не все те, що тимчасово зникло зараз?

Якщо уважно глянути у пронизливий погляд цих кам'яних скульптур, то здається, вони настільки гостро відчувають біль людей, що готові, якби могли, зробити все, аби світі став трішки світлішим. Здається, що серця у них живі і б'ються щосили. А скільки ж є людей з живими очима, але з кам'яним серцем…

Але ж ми – це не лише его. Кожен з нас – це краплина у цілому людстві, ми зв'язані водночас з 7-ома мільярдами інших людей.

Чи варто нагадувати собі частіше, що ми можемо впливати на весь світ краплиною своєї доброти?

Ці персонажі з кам'яним тілом і живими очима давно хочуть з вами поговорити.

Знайдіть час, побудьте з ними наодинці. Зазирніть у ці очі. Подумайте. Відчуйте їхні слова. І знайдіть у собі відповіді...

Відео

Чи важливо, скільки у тебе грошей, коли немає куди їх витратити ?

Чи має значення, якого бренду твій одяг, коли тобі немає куди в ньому вийти ?

Чи потрібно когось вдавати, коли навколо немає нікого, щоб осудити ?

Хто ми є насправді?

Що ми справді хочемо?

Кого ми любимо?

Час, який ми проживаємо зараз, застав нас зненацька.

Та чи хіба він не розставив все по місцях?

В безкінечній біганині,

в постійній напрузі,

в полоні стереотипів,

чи бачимо ми те що насправді важливо?

Чи наповнюємо ми нашу душу?

В постійному русі немає часу щоб зрозуміти, що саме нам потрібно,

а не те, що нам нав’язали.

Ми голі і беззахисні перед лицем природи,

і тільки звільнившись від полону, круговороту що самі створили,

ми можемо з’єднатися з нею і віднайти свою гармонію.

Бо що ж буде з нами, якщо ми продовжимо свій рух просто за течією,

без відчуття того що ми «наповнені життям»...? за яке ти МАЙБУТНЄ?

Ірина Дяченко

Іштван Кус. Альфа, шишки, фен

Іштван Кус

Альфа, шишки, фен...

Навіть в найпрекрасніших пейзажах черв'яки поїдають трупи. Культура графіті історично була заснована кримінальним світом, і тепер в часи поствандалізму після того як вуличне мистецтво повернулося в стіни галереї, графіті продовжує формують формувати кримінальний світ. В даних роботах мене цікавить естетика тегів створених нашвидкоруч які не мають жодного відношення до високого мистецтва

Іштван Кус

Андрій Горбаль

Андрій Горбаль

Жива лінія

Жива лінія є пріоритетним методом в моїх роботах. Непідготовлений рух, котрий не можна редагувати чи виправити створює дуже цікаві стосунки із простором та стінами. За наявності такої стратегії легше бути гнучким у вибудовуванні своїх підходів до зовсім різних середовищ, та вдосконалювати здатність розуміти їх цілісно із живими роботами. Безескізний спосіб створення робіт чимось нагадує польові дослідження. Зображення створюється лише раз, без підготовки і залишається прив'язаним передусім до стіни і довкілля

Андрій Горбаль

Влад Холодний. Чорнозем

Анастасія Кашталян. Karantynni notatki

Артем Лукянчук. Волинські мотиви

Іштван Кус. Альфа, шишки, фен

Андрій Горбаль

Ірина Дяченко. Не з кам'яним серцем

Анастасія Кічук. Північ - Південь Захід ^ Вихід >